Розділ 59

Я вирвала руку з його мертвої хватки і відступила убік, потираючи зап'ястя. Піт побіг по моїй спині.

Харісон легко і швидко почав розв'язувати вузли, які сам і допомагав мені зробити. Незабаром він звільнився від кайданів, а я ще не могла зрозуміти, що мені робити.

Крок третій. Крок третій. Крок третій...

«Крок третій – смерть», - нагадав мені розум.

Мій погляд метнувся до кинджала на ліжку. Харісон простежив за моїм поглядом.

Я кинулася до зброї, але Росс мене штовхнув. І я впала на підлогу. Моя голова вдарилася об тумбочку, в результаті чого стояча ваза на ній впала. Я застогнала від болю. Харісон вискалив зуби. Пролунав звук розбитого кришталю.

—Жалюгідна подоба жі...

—Ти був добре зв'язаний! - перервала я хлопця. —Як?..

—Це був просто спектакль, — пояснив Росс, сідаючи переді мною навпочіпки. —Я давно дізнався, що в тебе інше життя. Що ти дуже бідна і не маєш батьків. Втекла з притулку? Яка похвала.

Росс голосно поплескав у долоні, а потім торкнувся рукою моєї щоки, відкидаючи пасмо волосся убік.

—Лестерне, Лестерне, Лестерне... Що він у тобі знайшов? Звичайна дівка, яка вміє задовольнити в ліжку. Можливо, це єдина причина, через яку він з тобою?

Харісон весело посміхнувся. По його руці стікала кров. Він її ніби не помічав. Я плюнула йому в обличчя і штовхнула в бік. Хлопець схопився за живіт і звалився на спину, вигукуючи лайку.

Вибравши момент, я швидко схопилася на ноги, відчуваючи запаморочення, і побігла до ліжка. Рука хлопця схопила мене за щиколотку і шльопнула на живіт поряд із собою.

—Що в тобі такого особливого, Меллісо? - закричав Росс, підіймаючись на мене зверху. —Чому він?

Я стиснула зуби від болю, коли хлопець схопив мене за волосся і притяг до себе.

—Він давав мені свободу! - відповіла я, намагаючись наосліп схопитися Харісона за ногу. —Він не був жорстокий до мене! Він був розуміючим і підтримуючим. - Мої нігті лише злегка пройшлися тканиною штанів хлопця. —Лестерн не ображався через дрібниці!

—А коли це я ображався через них? Ти завжди зраджувала мені!

Росс ударив мене обличчям об підлогу. Навколишній світ похитнувся. Голова сильніше відгукнулася болем.

—Навіть твоя клятва була підробленою!

Харісон знову вдарив мене об підлогу. З носа потекла кров. Я закліпала, намагаючись прийти до тями.

—Поки смерть не розлучить нас, так?!

Росс втретє поєднав моє обличчя з підлогою. В очах потемніло. Відчуття можна було порівняти із зануренням у море. Бушуючі хвилі накривають тебе з головою, не даючи спливти на поверхню.

У цей момент я схопила хлопця за ногу і вп'ялася в неї нігтями. Харісон закричав, даючи мені можливість перевернутись на спину.

—Поки смерть не розлучить нас, - повторила я, обхоплюючи долонями обличчя хлопця і натискаючи великими пальцями йому в очі. Мій погляд почав двоїтися.

Харісон прошипів кілька лайок, намагаючись прибрати мої руки з обличчя. Але все було марно. Тоді Росс навпомацки і через крик знайшов мою шию, і почав здавлювати. Моя хватка ослабла. У легенях поменшало повітря.

—Як ти могла так вчинити зі мною? - незрозуміючи запитав Росс. —Я справді покохав тебе і готовий був пробачити всі помилки та обмани, якби не цей цирк, що ти влаштувала зараз. Я був готовий пробачити тебе за те, що ти сирота без достатку; що ти спиш з моїм другом; що ви і раніше були знайомі; за підкуп Крофтона проти мене. Я був готовий пробачити тобі все це, але ти...

Хватка Харісона посилилася. Сльози навернулися на його очі. Обличчя хлопця стало розмитим.

Він не хотів мене вбивати. Не хотів вибирати мені труну та копати для мене яму. Він не хотів мене ховати. Він кохав мене. Кохав усім серцем та душею.

—Це був замах. Замах на моє життя, - підсумував Росс.

Я дряпала тильну сторону рук хлопця, намагаючись зупинити ядуху. Під нігтями залишалася кров. Скільки я ще могла залишатися у свідомості?

Моє обличчя почервоніло. Вени вздулися на шиї та обличчі. Я задихалася.

В очах знову потемніло.

—Я єдиний спадкоємець у сім'ї, який може керувати компанією. Мінді нікуди не годиться, ти ж знаєш. - Солона вода впала мені на щоку. —З її відхиленнями ніхто не повірить, що моя сестра може очолювати фірму. Ніхто навіть не спробує повірити в це. - Друга сльоза хлопця впала на моє обличчя. —Будь проклят її стан!

Харісон заплакав. Він схлипував і ревів, але продовжував душити. Його руки тремтіли, змушуючи мене почати чинити опір останнім силам.

Я почала розмахувати руками. Але я не могла дотягнутися до обличчя чи шиї Росса.

Мені було начхати на каяття хлопця. Зараз головне було вижити, а потім можна буде пустити нюні через чуже горе.

Зібравшись із силами, я вдарила хлопця здоровим коліном у спину. Він завив від болю і відпустив моє горло.

Кашляючи, я повалила Росса на спину і почала повільно відповзати, маючи намір схопити кинджал.

Рука Харісона миттєво опинилася на моєму понівеченому коліні. Він моментально стиснув його щосили, змусивши мене закричати від болю. То був пронизливий крик, який миттю поширився по кімнаті.

—Нікуди ти не втечеш від мене, сволота!

—Скінчений виродок! - закричала я, кинувшись на хлопця.

Росс ухилився від мого маневру і перекотився, нависаючи наді мною. Його коліна притиснули мої руки до підлоги.

—Як гадаєш, хтось питатиме про тебе після смерті?! Той самий Лестерн, наприклад.

—Він тебе посадить, - плюнула я.

—Я так не думаю. - Росс лукаво посміхнувся і хрипко засміявся. На його обличчі більше не було натяку на сльози, крім червоних очей. Почервоніння можна було легко сприйняти за гнів. —Я сказав Крофтону добре підготуватися. Шкода, що такий добрий працівник скоро опиниться по той бік світу. Разом із тобою. На іншій стороні.

Мої очі округлилися.

Ні. Ні! Ні! Тільки не Лестерн!

—Не вбивай його! - заблагала я. —Краще вбий мене, але не чіпай його. Він гарний у своїй роботі і добрий друг. Акоста принесе більше користі, ніж я.