Розділ 39

Голова озвалася моторошним болем. Ледве розплющивши очі, мене зустріла майже повна темрява. Лише кілька барів на стіні могли абияк допомогти розглянути приміщення.

Я хотіла підняти руку, але відчула, що вона прив'язана. Мій погляд пройшовся по всьому тілу, помічаючи, що я повністю була прив'язана до стільця мотузкою. Захотілося закричати від жаху, але це не вийшло. Рот був заклеєний скотчем.

Несподівано теплий подих торкнувся мого вуха.

—Ну, привіт,- ласкаво звернувся до мене знайомий чоловічий голос, а в ніс ударив запах суниці. —Давно не бачилися, правда?

Почулися кроки. За кілька секунд хлопець уже стояв навпроти мене з битою в руках. Мої очі округлилися від жаху.

—Росс поїхав, тож, - ліниво розчленував слова Рой, ходячи туди-сюди і розмахуючи битою.

Від страху в очах я забула про скотч і почала кричати, намагаючись знайти очима вихід, щоб вибратися звідси.

—О, ні, ні, ні, - зі сміхом у голосі звернувся до мене Крофтон і сів переді мною навпочіпки. —Цей атрибут сьогодні нам не знадобиться. Я лише хотів сказати, що я нарешті дізнався, хто за мною стежить. Спочатку я подумував на чергову шанувальницю, але вони б, навіть сама смілива з них, не сунулися до моєї кімнати. Занадто ризиковано і страшно, - сумно сказав Рой і встав, знизуючи плечима. —Але я зовсім не монстр. Хоча... це спірно, правда, Меллісо? - хлопець простяг літеру «с», ніби пробував моє ім'я на смак. —Так ось, ми уникаємо теми. Так як ти вже зустрічаєшся з Россом, то мені не хотілося б переходити йому дорогу, але я попереджаю: як тільки ви розстанетеся, то від тебе і живого місця не залишиться.

Крофтон сів навпочіпки, розглядаючи криваву биту. Ця зброя покалічила чимало доль.

—Просто на замітку: не намагайся мене переграти і вийти переможницею. У тебе просто нічого не вийде. Краще живи далі у своїй нірці і змирись із поразкою. Відчуй цей жахливий смак програшу та подарований мною приз – життя – за чесну боротьбу.

Я лише слухняно кивнула, бажаючи якнайшвидше звалити звідси. Рою сподобалася моя відповідь.

—Розумниця. Хочеш щось сказати насамкінець?

Хлопець ривком відклеїв скотч, змушуючи біль застигнути в моїх очах. Згодом біль змінилася на лють.

—Ти так само прогнив, як і ті люди, що оточують тебе, - плюнула я.

Крофтон без вагань ударив битою по моїй хворій колінній чашці, змушуючи закричати від болю. Стримувати такі тортури було неможливо, точно не мені.

—Кент, вирубуй цю нікчемність!

Темрява знову повисла перед моїми очима.