Розділ 54

Я перестала думати про зрадницький ніж, встромлений мені в спину від долі. Я перестала думати про насмішки життя. Я перестала думати про наслідки, які чекали на мене в майбутньому.

Я збиралася з думками про те, як донести Лестерну: плани змінилися.

Хлопець розчісував моє довге, густе і темне волосся, допомагаючи мені підготуватися до сьогоднішнього балу, який мав початися через кілька годин. Він з ніжністю брав кожне пасмо і безболісно проводив по ньому гребінцем. Лестерн був наче в якомусь трансі, екстазі. Він був поглинений цим заняттям і не хотів залишати мене саму.

Акоста вже давно був одягнений.

Коли я побачила його в смокінгу, мої очі розбігалися від подиву. Він був прекрасний у ньому. Жодної складки, жодного м'ятого клаптика на його одязі. На Лестерні навіть була краватка, яку він тут же кинув мені на ліжко разом зі своїм піджаком, гарча лайки. Він його душив, і коли я спитав його, чому він його надів, хлопець нічого не відповів.

Мені було начхати на попередження Росса, щодо мене та Лестерна. Ніхто не міг мені заборонити робити те, що я хотіла. Я так довго шукала щастя, а тепер його хочуть забрати в мене. Як я можу здатися та залишити все, як є, без бою? Навіть якщо я програю, якщо я загину у цій битві, я принаймні намагалася; я намагалася завоювати найкращий світ для себе, для нього, для нас двох.

Я намагалася заспокоїти тряску рук та всього тіла. Акоста і не підозрював про синці, що були заховані під тонною тонального крему на обличчі, руках та тілі. Довелося знатно забруднити руки, щоб ретельно все приховати, та й так, щоб це був не маскарадний грим, а відтінок звичайної шкіри, яка ще не пізнала косметики.

Але він міг помітити криваві кірки на голові. Волосся мало ретельно приховати їх, але гребінець міг їх розкрити. У такі моменти я стискала зуби.

Цими зубами я хотіла перегризти горлянки Харісону та Крофтону. У світі не повинно бути таких людей, як ці двоє. А їх нащадків – тим паче. Скільки душевних та фізичних травм вони завдали іншим, не мені? Скільки вбили, закопали та брехали матерям про загибель дочок, синів? Скільки було цих невинних людей, дітей, які могли б породити на світ куди світліших осіб, які мають душу?

Я не сказала Лестерну про вчорашнє побиття. Я взагалі йому нічого не сказала. Він міг побити Харісона, і я була б не проти, якби це не зруйнувало мій новий план, який я досі не могла донести до Лестерна. Може, він уже знав про вчорашню ситуацію і мовчав. Все-таки двоє дівчат не могли не проговоритися.

Коли Акоста перестав розчісувати мені волосся, я почала розглядати плаття, що висіло на шафі.

Ебеновий шовк грав зі світлом. Темна, як ніч без зірок, тканина переливалася сірими, білими та чорними кольорами, заворожуючи сама собою. Спина була відкрита. Виріз був у формі перевернутого трикутника і сягав двох третин спини. Сукня була без прикрас, візерунків та бретельків. Чисте кріплення на грудях. Його поділ був вузьким із довжиною червоної килимової доріжки, якою звикли ходити знаменитості, але з викликаючим вирізом до стегна, який допомагав не сковувати рухи при танцях. Крій та колір були обрані не випадково. Темним забарвленням я хотіла підкреслити смерть своєї Слабкості та покірності Россу. Голими руками, спиною та ключицею – свободу та незалежність.

Ніхто не здогадувався про це, і не здогадався б, поки я не розповіла.

—Тобі пора, - звернулася я до Лестерна, поглядаючи на годинник. —Через годину все почнеться.

—Я хочу тебе супроводити.

Така заява змусила мої щоки покритися рум'янцем. Але, незважаючи на моє збентеження, я різко відрізала:

—Ні.

Лестерн сів на ліжко і закотив очі.

—Це був жарт.

—Жартувати будеш, коли ми опинимося на волі.

Я різко замовкла. Язик не повертався оголосити Акості, що плани змінилися. Ми не покинемо стіни коледжу цього вечора.

—Киш, - шикнула я на хлопця, махнувши рукою у бік дверей.

—Дай мені хоча б подивитись на твоє вбрання.

—На балу надивишся.

—До нього ще дожити треба, - втомлено сказав Лестерн.

—Боїшся, Росс тебе вб'є?

Акоста стрельнув на мене холодом. Моя посмішка одразу залишила своє місце. Жарт був недоречний.

—У будь-якому випадку, тобі краще піти, - додала я.

—Переодягнися у ванній.

—Там тісно, ​​- збрехала я, дістаючи косметичку.

Лестерн підвівся і попрямував до моєї сукні. Його м'які пальці ніжно пройшлися такою ж м'якою тканиною. Здавалося, він перевіряв мій одяг на наявність якоїсь небезпеки, яка могла там ховатися: об'єкти з гострими краями.

—Ти тільки вчора його замовила? - запитав хлопець.

—Так.

—І ще не приміряла?

—Правильно, - акуратно відповіла я, припудрюючи обличчя.

—Не боїшся, що воно буде маленьке? Я помітив, що розмір грудей невеликий.

—А ти фахівець у цьому, я дивлюся, - уїдливо виразилася я. —Краще б собі краватку зав'язав. Або краватку-метелика одяг.

—Я ж турбуюсь за тебе.

—А я за тебе, - сказала я, не роздумуючи. —Тобі справді час, Росс може увійти будь-якої миті.

—Росс, Росс, Росс, - повторив ім'я хлопця Акоста. —Мене нудить від цього імені.

Лестерн відійшов від сукні і попрямував у мій бік, розмахуючи руками.

—Потерпи ще трохи, любий.

—Любий? - з котячою грацією перепитав хлопець. —Коли я отримав таке звання?

—Ти його позбудешся, якщо не покинеш мою кімнату, - пригрозила я.

Лестерн важко зітхнув, відкидаючи волосся з моїх плечей.

—Не біда, - заперечив хлопець, —не помру.

Пальці Акости легенько торкнулися моїх оголених плечей, м'яко та повільно масажуючи їх. Я зупинилася фарбуватись, дивлячись на хлопця через дзеркало.

—Про смерть надумав жартувати?

—Тобі ж можна, - відповів Лестерн, зустрічаючи наші погляди.

—Останнім часом у тебе багато привілеїв.

—Наприклад?

—Уїдливо зі мною поводишся, смієшся з мене, та й вкрав у чоловіка.