Розділ 53

Я бігла. Було боляче, але я старалася швидше дістатися горища. Мені доводилося часто зупинятися, щоб перепочити і послабити біль у коліні.

Озираючись, я не помічала нікого, хто міг би стежити за мною. Це не могло не тішити. Харісон вирішив залишити мене тимчасово поза увагою.

Повільно ступаючи на щаблі, я закрила за собою люк. Тьмяне світло пробивалося крізь маленьке віконце.

Лестерн підбіг до мене. Я втомлено впала в його обійми. Я була виснажена.

—Ти як? - пошепки запитав Акоста, погладжуючи мене по спині.

—Нормально, - на видиху відповіла я.

Лестерн запропонував мені сісти. Я погодилась.

—Можна я погляну? - з незручністю в голосі, спитав хлопець.

Я байдуже кивнула, махнувши рукою і додавши зі збитим подихом:

—Роби, що хочеш.

Лестерн увімкнув ліхтарик і акуратно закотив штанину, намагаючись не зачепити мої рани. Хлопцю довелося розмотати забинтоване коліно. Все було у крові.

З його вуст одразу ж вирвалася лайка.

Лестерн ривком підвівся і провів руками по волоссю, ходячи з одного боку в інший і стоячи до мене спиною.

—Ти сама бачила? - серйозно запитав хлопець, все ще не обертаючись.

—Третю добу вже бачу.

—Тобі до лікаря треба, - гукнув Акоста. —Там же одне м'ясо.

Я глянула на коліно. Видовище справді було не з приємних, і не для людей зі слабкими нервами. Колінна чашечка відсунута в протилежний бік, багато м'яса, багато крові. Червона рідина знову почала сочитися. Я стиснула зуби і прикрила все назад бинтом та штаниною.

—Ти хоч належним чином все обробила?

Я цокнула язиком і закотила очі:

—Авжеж.

Акоста хотів щось сказати, але я його перебила.

—Ти як сам?

Лестерн обережно обернувся до мене обличчям, полегшено зітхаючи, що я приховала свій кошмар. У темряві було важко зрозуміти: має Акоста подряпину чи ні. Не допомагало навіть світло ліхтарика.

—Він мене й пальцем не торкнув, - відповів хлопець.

Лестерн за два кроки здолав між нами відстань і взяв мене за підборіддя, розглядаючи обличчя.

—Я вб'ю його, - прогарчав Акоста, помітивши сліди ляпасів.

Хлопець глянув у бік виходу і попрямував до нього. Я схопила його за рукав, говорячи:

—Не треба.

Очі хлопця відразу подивилися на мене. В цьому погляді не було ні грама теплоти. Лише гнів, лють, темрява. Він хотів убити мого кривдника, змусити його сильно страждати.

—Меллісо, - застережливо звернувся Лестерн. —Він торкнувся тебе. Не просто пальцем, а долонею! Він залишив тебе калікою на все життя, як ти цього не розумієш?

Я байдуже мотнула головою, говорячи, що мені немає ніякої до цього діла.

—У тебе не залишилося ні дня, - нагадав Акоста. —Сумніваюся, що ти зможеш щось зробити.

Лестерн знову подався до люка. Я знову схопила його за рукав.

—Послухай...

—Це ти мене послухай, - перебив хлопець. —Навіщо захищати його? Такі люди, як Росс, заслуговують на смерть, а не життя. І мені все одно, як він дійшов до того, що вбиває суперників таким чином.

—А чим ти краще? - Я підняла брову. —Тільки тим, що виконуєш його доручення? Нібито їхня смерть лежить не на твоїх руках?

—Мені це хоча б не приносить задоволення, - прогарчав Лестерн у відповідь і отримав ляпас.

—Досить, - сплюнула я. —Вже все готово. Скоро це закінчиться.

—Ти думаєш, мене це зупинить?

—А чому ні? Твої дії лише завадять моєму плану.

Брови Лестерна зійшлися на переніссі. Його губи склалися у пряму лінію.

—Що ти маєш на увазі?

—Я поговорила з Роєм учора. Він погодився допомогти мені... нам.

—Яка ціна?

—Я просто зникну і ніколи більше не побачу ні його, ні Росса.

—Це дуже просто. Тут має бути пастка.

—Рой погодився, - нагадала я. —Чому б не радіти?

—Він міг щось задумати. Просто так ніхто не погоджується на щось. Усьому є ціна, а якщо її немає – чекай пастки.

—У будь-якому випадку, можеш збирати речі. Завтра ввечері, після балу, ми їдемо звідси, - сказала я. —Жити ми будемо на гроші Крофтона. Потім, коли вони закінчаться, знайдемо роботу. Можливо, навіть доведеться змінити ім'я. - Поглянувши на хмурого Лестерна, я додала: —З твоїми батьками ми що-небудь вирішимо. Ти все-таки їм нічого не розповів, а значить твоє життя йде своєю чергою і ніякої небезпеки немає.

—Як щодо твоєї подруги?

З Хелен я зв'язок точно не обірву. Навіть якщо ми не спілкуватимемося кілька років, я знайду спосіб зв'язатися з нею.

—Завтра ввечері, - нагадала я.

***

Сидячи з книгою в руках біля вікна, я розмірковувала про завтрашню зустріч. Через день відбудеться весілля. Росс точно мене шукатиме. Отже, ми з Акостою мали зробити підроблені паспорти заздалегідь. Лестерн сказав, що сам займеться цим.

Дивлячись на своє відображення у вікні, я думала над зустріччю Акости та його батьків. Якщо й втікати, то зв'язок треба було обірвати з усіма. Мати хлопця була жінкою похилого віку. Лестерн не мав ні братів, ні сестер. Він був їх єдиним пізно народженним сином. Її серце може не витримати, а смерть жінки може потягнути за собою низку подій – смерть Акости-старшого.

Але, можливо, це було навіть милосердно з нашого боку. Тоді Харісон не міг завдати їм шкоди.

У віддзеркаленні вікна я помітила фігуру. Обернувшись, я зустрілася з лютим поглядом Росса. У його руці була пляшка з алкоголем. Це не могло закінчитися добре.

Різко вставши, я не приховувала страху в очах. Обличчя хлопця було чистим уособленням зла. Рой йому все розповів? Ось вона, пастка, як і казав Лестерн.

Росс відкрив шафу і почав вивалювати звідти вбрання. Потім він зовсім повалив меблі на підлогу. Глухий удар луною рознісся по кімнаті. Потім хлопець подався на кухню. Посуд зустрічався з підлогою, народжуючи дзвінкий звук. Я чула, як відкривалися та зачинялися з гуркотом шафи; як перекинувся стіл та стільці. Потім він попрямував у ванну кімнату, перевертаючи і там все верх-дном. Далі постать Росса з'явилася біля мого столу.