Розділ 53

Я бігла. Було боляче, але я старалася швидше дістатися горища. Мені доводилося часто зупинятися, щоб перепочити і послабити біль у коліні.

Озираючись, я не помічала нікого, хто міг би стежити за мною. Це не могло не тішити. Харісон вирішив залишити мене тимчасово поза увагою.

Повільно ступаючи на щаблі, я закрила за собою люк. Тьмяне світло пробивалося крізь маленьке віконце.

Лестерн підбіг до мене. Я втомлено впала в його обійми. Я була виснажена.

—Ти як? - пошепки запитав Акоста, погладжуючи мене по спині.

—Нормально, - на видиху відповіла я.

Лестерн запропонував мені сісти. Я погодилась.

—Можна я погляну? - з незручністю в голосі, спитав хлопець.

Я байдуже кивнула, махнувши рукою і додавши зі збитим подихом:

—Роби, що хочеш.

Лестерн увімкнув ліхтарик і акуратно закотив штанину, намагаючись не зачепити мої рани. Хлопцю довелося розмотати забинтоване коліно. Все було у крові.

З його вуст одразу ж вирвалася лайка.

Лестерн ривком підвівся і провів руками по волоссю, ходячи з одного боку в інший і стоячи до мене спиною.

—Ти сама бачила? - серйозно запитав хлопець, все ще не обертаючись.

—Другу добу вже бачу.

—Тобі до лікаря треба, - гукнув Акоста. —Там же одне м'ясо.

Я глянула на коліно. Видовище справді було не з приємних, і не для людей зі слабкими нервами. Колінна чашечка відсунута в протилежний бік, багато м'яса, багато крові. Червона рідина знову почала сочитися. Я стиснула зуби і прикрила все назад бинтом та штаниною.

—Ти хоч належним чином все обробила?

Я цокнула язиком і закотила очі:

—Авжеж.

Акоста хотів щось сказати, але я його перебила.

—Ти як сам?

Лестерн обережно обернувся до мене обличчям, полегшено зітхаючи, що я приховала свій кошмар. У темряві було важко зрозуміти: має Акоста подряпину чи ні. Не допомагало навіть світло ліхтарика.

—Він мене й пальцем не торкнув, - відповів хлопець.

—Домовленість?

—Довелося, - коротко відповів Акоста. —Ми вирішили все розумним чином. Але якщо він знову заподіє тобі біль, я не зупинюся ні перед чим. Я готовий розірвати всі домовленості, зав'язати бійку, подати до суду тощо, якщо це буде єдиний спосіб захистити тебе, Меллісо. Твоя безпека для мене понад усе.

Лестерн за два кроки здолав між нами відстань і взяв мене за підборіддя, розглядаючи обличчя.

—Я вб'ю його, - прогарчав Акоста, помітивши сліди ляпасів.

Хлопець глянув у бік виходу і попрямував до нього. Я схопила його за рукав, говорячи:

—Не треба.

Очі хлопця відразу подивилися на мене. В цьому погляді не було ні грама теплоти. Лише гнів, лють, темрява. Він хотів убити мого кривдника, змусити його сильно страждати.

—Меллісо, - застережливо звернувся Лестерн. —Він торкнувся тебе. Не просто пальцем, а долонею! Він залишив тебе калікою на все життя, як ти цього не розумієш?

Я байдуже мотнула головою, говорячи, що мені немає ніякої до цього діла.

—У тебе не залишилося ні дня, - нагадав Акоста. —Сумніваюся, що ти зможеш щось зробити.

Лестерн знову подався до люка. Я знову схопила його за рукав.

—Послухай...

—Це ти мене послухай, - перебив хлопець. —Навіщо захищати його? Такі люди, як Росс, заслуговують на смерть, а не життя. І мені все одно, як він дійшов до того, що вбиває суперників таким чином.

—А чим ти краще? - Я підняла брову. —Тільки тим, що виконуєш його доручення? Нібито їхня смерть лежить не на твоїх руках?

—Мені це хоча б не приносить задоволення, - прогарчав Лестерн у відповідь і отримав ляпас.

—Досить, - сплюнула я. —Вже все готово. Скоро це закінчиться.

—Ти думаєш, мене це зупинить?

—А чому ні? Твої дії лише завадять моєму плану.

Брови Лестерна зійшлися на переніссі. Його губи склалися у пряму лінію.

—Що ти маєш на увазі?

—Я поговорила з Роєм учора. Він погодився допомогти мені... нам.

—Яка ціна?

—Я просто зникну і ніколи більше не побачу ні його, ні Росса.

—Це дуже просто. Тут має бути пастка.

—Рой погодився, - нагадала я. —Чому б не радіти?

—Він міг щось задумати. Просто так ніхто не погоджується на щось. Усьому є ціна, а якщо її немає – чекай пастки.

—У будь-якому випадку, можеш збирати речі. Завтра ввечері, після балу, ми їдемо звідси, - сказала я. —Жити ми будемо на гроші Крофтона. Потім, коли вони закінчаться, знайдемо роботу. Можливо, навіть доведеться змінити ім'я. - Поглянувши на хмурого Лестерна, я додала: —З твоїми батьками ми що-небудь вирішимо. Ти все-таки їм нічого не розповів, а значить твоє життя йде своєю чергою і ніякої небезпеки немає.

—Як щодо твоєї подруги?

З Хелен я зв'язок точно не обірву. Навіть якщо ми не спілкуватимемося кілька років, я знайду спосіб зв'язатися з нею.

—Завтра ввечері, - нагадала я.

***

Сидячи з книгою в руках біля вікна, я розмірковувала про завтрашню зустріч. Через день відбудеться весілля. Росс точно мене шукатиме. Отже, ми з Акостою мали зробити підроблені паспорти заздалегідь. Лестерн сказав, що сам займеться цим.

Дивлячись на своє відображення у вікні, я думала над зустріччю Акости та його батьків. Якщо й втікати, то зв'язок треба було обірвати з усіма. Мати хлопця була жінкою похилого віку. Лестерн не мав ні братів, ні сестер. Він був їх єдиним пізно народженним сином. Її серце може не витримати, а смерть жінки може потягнути за собою низку подій – смерть Акости-старшого.

Але, можливо, це було навіть милосердно з нашого боку. Тоді Харісон не міг завдати їм шкоди.

У віддзеркаленні вікна я помітила фігуру. Обернувшись, я зустрілася з лютим поглядом Росса. У його руці була пляшка з алкоголем. Це не могло закінчитися добре.

Різко вставши, я не приховувала страху в очах. Обличчя хлопця було чистим уособленням зла. Рой йому все розповів? Ось вона, пастка, як і казав Лестерн.