Розділ 49

Три дні.

Рівно три дні.

Саме стільки часу вистачило нам на відпочинок. Потім настав час повертатися, через роботу Росса. Я дякувала долі за це.

Цілих три доби ми провели з хлопцем пліч-о-пліч. Спілкувались, сміялися, веселилися. Навіть Різдво довелося відсвяткувати тут. Щоразу, коли я забувала, ким насправді був Росс Харісон, я нагадувала собі. Я повторювала: «вбивця, вбивця, вбивця». Якоюсь мірою це допомагало. Це допомагало мені зберігати ту маску, яку звик бачити хлопець.

За весь час, який призначався для відпочинку, я спала лише три години. Очі не стулялися щоночі, і лише коли хлопець йшов у справах, я засинала на годину.

З Лестерном я майже не бачилася після тієї ночі. Але я помічала його силует біля моря, коли пізно вночі виходила на кухню випити склянку води.

Він ніби був моїм ангелом-охоронцем, який буде поруч, незважаючи на жодні перешкоди. Можливо, так воно й було. Я завжди посміхалася щодо цієї думки.

Вчора він вилетів. Зібрав речі й вилетів разом із Роєм назад до коледжу. Я залишилась одна. Чи буде ця ніч спокійною?

Як і обіцяла Акості, я поговорила з Россом про наш загальний бюджет. Хлопець сказав, що тепер усі витрати висять лише на ньому. Я ж можу насолоджуватися цим життям, купуючи всякі безглузді дрібнички.

Я не хотіла стати другою Глорією. Життя знатно покалічило жінку, відбиваючи у тієї всяке бажання допомагати таким же жертвам, як вона. Що утримувало її поруч із Харісоном-старшим? Кохання? Сумніваюсь. Чоловік бив її. Гарний макіяж чудово приховував це. Жінці хотілося говорити лише про себе – ще один мінус. Як і той факт, що їй потрібна була увага всіх оточуючих.

Мінус. Мінус. Мінус. Мінус.

У цій сім'ї були суцільні мінуси.

Звук перегорнутої сторінки, пролунав по кімнаті. Я змінила положення ніг. Тепер вони були не на підлозі – елегантно відпочивали на спинці крісла.

—Ку-ку, - вигукнув Росс.

Хлопець забрав книгу з моїх рук. Я здригнулася.

—Мені нудно, - занив юнак.

—Ти всі документи заповнив?

З голови досі не виходила підслухана розмова. Вона йшла між невідомим та самим Россом. Ім'я невідомого я й досі не знала.

Харісон мав намір убити мене, якщо я зіпсую його задуми або заваджу досягненню його цілей.

—Я втомився їх заповнювати. Ми все-таки на відпочинку.

—Якщо ти голодний, я можу щось приготувати. Або ми можемо прогулятися пляжем.

—Прогулянка цілком зійде.

Очі Росса заблищали. В них відбилося лукавство.

Не встигла я підвестися, як хлопець підхопив мене на руки і попрямував до виходу з кімнати. Я вчепилася йому в плечі, боячись впасти, але зберегла усмішку щастя на обличчі. Що ще має відчувати дівчина поряд зі своїм коханим?

Харісон опустив мене. Прохолодна вода торкнулася голих ніг. Шкіру покрили мурашки.

Я глянула на хлопця. Він узяв мене за руку. Його волосся виблискувало на сонці. В очах грало кохання.

—Ми так і не скупалися, - порушила я тишу.

Витончено ступаючи на мокрий пісок, я потягла за собою Росса, починаючи прогулянку.

—Тут волого і прохолодно. Не хочу захворіти.

Я подивилася на лінію горизонту. Промені сонця переливались на дрібних лазурових хвилях. Їхній шум наповнював вуха.

Росс обійняв мене однією рукою, інша бовталася вздовж тулуба, і його пальці злегка торкалися моїх плечей.

—Знаєш, - сказав він, нахиляючись ближче і дозволивши своєму диханню торкнутися моєї шкіри, —іноді я думаю, що якби ми зустрілися раніше, наша історія могла б бути ще більш захопливою.

Я доторкнулася до його щоки, відчуваючи її теплу гладкість.

—Ти думаєш, що все могло б бути інакше?

—Так, але я вірю, що кожна мить має своє значення, - відповів Росс, його губи ледь торкалися мого вуха. —І те, що ми маємо зараз, - це найкраще.

Я розсміялася.

—І що ж у нас є зараз?

—Ти, - сказав Росс, повертаючи до мене обличчям, очі сяяли. —І я тут, щоб зробити кожну нашу мить особливою.

Наші погляди зустрілися, і я відчула, як страх розгорається всередині мене. Харісон дотягнувся до обличчя, його пальці ковзнули по моїх губах, і я помітила, як його погляд ставав інтенсивнішим.

—Знаєш, що я завжди любив у твоїх очах? - прошепотів він голосом, сповненим чуттєвості.

—Що саме? - запитала я, тремтячим тоном.

—Твої очі завжди випромінюють таку ніжність і жвавість. І вони немов кажуть, що кожна мить, проведена з тобою, варта того, щоб її цінувати, - відповів Росс, не відводячи погляду.

Я доторкнулася до його руки, і він, помітивши це, злегка потягнув мене ближче. Я відчула його тепло і силу, і це змусило моє серце забитися швидше.

—Ти знаєш, що з тобою я почуваюся як ніколи живою? - сказала я, обійнявши його і притискаючись до його плеча.

—А як же твої бізнес-плани? - жартівливо поцікавився він, обіймаючи мене міцніше. —Ти ж знаєш, що твої плани мають бути такими ж захопливими, як і наш час разом.

—О, звісно, - відповіла я, усміхаючись. —Але коли я з тобою, всі інші плани стають другорядними. Усе, що має значення, це те, що ми разом.

Росс доторкнувся губами до мого чола.

—Я радий, що ти так думаєш. Іноді я переживаю, що мій бізнес і всі ці зобов'язання можуть віддалити нас одне від одного.

—Але ж ми можемо все поєднати, - сказала я, підводячись на носочки і цілуючи його в підборіддя. —Ти і я, наш час і наші мрії. Ми впораємося з цим разом.

У цей момент я помітила, що його обличчя стало серйозним, і Харісон заговорив знову, але вже з глибокою щирістю. Погляд спрямувався кудись у далечінь. Росс потягнув мене, продовжуючи шлях пляжем.

—Знаєш, твої слова дуже важливі для мене. Іноді мені здається, що тільки з тобою я можу бути повністю самим собою. Ти зробила моє життя яскравішим.

—А ти зробив моє життя більш захоплюючим, - відповіла я, притискаючись до нього. —Тож давай насолоджуватися цим моментом і нашими вечірніми пригодами.