Розділ 49

Три дні.

Рівно три дні.

Саме стільки часу вистачило нам на відпочинок. Потім настав час повертатися, через роботу Росса. Я дякувала долі за це.

Цілих три доби ми провели з хлопцем пліч-о-пліч. Спілкувались, сміялися, веселилися. Навіть Різдво довелося відсвяткувати тут. Щоразу, коли я забувала, ким насправді був Росс Харісон, я нагадувала собі. Я повторювала: «вбивця, вбивця, вбивця». Якоюсь мірою це допомагало. Це допомагало мені зберігати ту маску, яку звик бачити хлопець.

За весь час, який призначався для відпочинку, я спала лише три години. Очі не стулялися щоночі, і лише коли хлопець йшов у справах, я засинала на годину.

З Лестерном я майже не бачилася після тієї ночі. Але я помічала його силует біля моря, коли пізно вночі виходила на кухню випити склянку води.

Він ніби був моїм ангелом-охоронцем, який буде поруч, незважаючи на жодні перешкоди. Можливо, так воно й було. Я завжди посміхалася щодо цієї думки.

Вчора він вилетів. Зібрав речі й вилетів разом із Роєм назад до коледжу. Я залишилась одна. Чи буде ця ніч спокійною?

Як і обіцяла Акості, я поговорила з Россом про наш загальний бюджет. Хлопець сказав, що тепер усі витрати висять лише на ньому. Я ж можу насолоджуватися цим життям, купуючи всякі безглузді дрібнички.

Я не хотіла стати другою Глорією. Життя знатно покалічило жінку, відбиваючи у тієї всяке бажання допомагати таким же жертвам, як вона. Що утримувало її поруч із Харісоном-старшим? Кохання? Сумніваюсь. Чоловік бив її. Гарний макіяж чудово приховував це. Жінці хотілося говорити лише про себе – ще один мінус. Як і той факт, що їй потрібна була увага всіх оточуючих.

Мінус. Мінус. Мінус. Мінус.

У цій сім'ї були суцільні мінуси.

Звук перегорнутої сторінки, пролунав по кімнаті. Я змінила положення ніг. Тепер вони були не на підлозі. Вони елегантно відпочивали на спинці крісла.

—Ку-ку, - вигукнув Росс.

Хлопець забрав книгу з моїх рук. Я здригнулася.

—Мені нудно, - занив юнак.

—Ти всі документи заповнив?

З голови досі не виходила підслухана розмова. Вона йшла між невідомим та самим Россом. Ім'я невідомого я й досі не знала.

Харісон мав намір убити мене, якщо я зіпсую його задуми або заваджу досягненню його цілей.

—Я втомився їх заповнювати. Ми все-таки на відпочинку.

—Якщо ти голодний, я можу щось приготувати. Або ми можемо прогулятися пляжем.

—Прогулянка цілком зійде.

Очі Росса заблищали. В них відбилося лукавство.

Не встигла я підвестися, як хлопець підхопив мене на руки і попрямував до виходу з кімнати. Я вчепилася йому в плечі, боячись впасти, але зберегла усмішку щастя на обличчі. Що ще має відчувати дівчина поряд зі своїм коханим?

Харісон опустив мене. Прохолодна вода торкнулася голих ніг. Шкіру покрили мурашки.

Я глянула на хлопця. Він узяв мене за руку. Його волосся виблискувало на сонці. В очах грало кохання.

—Ми так і не скупалися, - порушила я тишу.

Витончено ступаючи на мокрий пісок, я потягла за собою Росса, починаючи прогулянку.

—Тут волого і прохолодно. Не хочу захворіти.

Я подивилася на лінію горизонту. Промені сонця переливались на дрібних лазурових хвилях. Їхній шум наповнював вуха.

—Наші речі вже збирають, - оголосив хлопець. —Через пару годин вилітаємо.

—Там на тебе чекає робота. Не занудьгуєш?

—З тобою не засумуєш. - Росс усміхнувся і притиснув мене до себе. —Мені шкода, що наш відпочинок обірвався. Я спробую якнайшвидше звільнитися, щоб надолужити втрачене.

—А як щодо навчання? Бізнес ніяк не вплине на твою успішність?

—Я встигаю скрізь, Мелл-Мелл. Не було ще не однієї діяльності, де я б не вийшов найкращим. Не турбуйся.

Хлопець міцніше стиснув мою руку. Його палець почав крутити обручку.

Два дні тому я написала та сфотографувала прикрасу Хелен. Дівчина була в глибокому шоці. Я їй розповіла всі подробиці. Вона повірила і визнала поразку.

Я навіть гадки не мала, як подруга зможе проникнути і викрасти новенький автомобіль. Але дівчина ще мала час подумати про це. До кінця навчального року залишався тиждень.

—Звідки друге кільце? - запитав Росс.

—Подарунок від батьків на шістнадцятиліття, - збрехала я.

—Воно старе й позбавлене смаку.

Повітря в легенях наповнилося обуренням.

—Моя мати може...

—Для мене воно дуже дороге, - перервала я. —Це єдине, що від них залишилося. Для мене це спогади.

—Не хочеш припинити жити минулим?

М'який вітер почав грати з моїм волоссям. Одна з пасм закрила мені око. Я поспішила його заправити.

—Минуле нагадує нам, ким ми були і ким ми можемо стати.

Харісон зрозумів: цю тему краще залишити в спокої.