Розділ 46

Мої очі все ще розглядали обручку.

—Я дуже хотів би, щоб ти стала моєю дружиною.

Страх оселився у душі. Хотілося плакати від неможливості відмовитись.

—Я думаю, ти сильно забігаєш уперед. Ми не так давно знайомі, щоб іти на такий відповідальний крок, - намагалася переконати я хлопця. —Буквально кілька хвилин тому ми з'ясовували стосунки через непорозуміння.

—Ця ідея відвідала мене одразу, коли я покинув стіни коледжу. Це дивно прозвучить, але я майже одразу відчув, що ти не така, як усі. Твій характер дуже схожий на мій, і я хотів би, щоб ти завжди була поряд зі мною. Якщо ми обидва раді перебувати один з одним й далі будемо боротися за наше щастя, то який сенс відтягувати час весілля? Це вже зрозуміло, що назавжди. Наше кохання вічне.

У сірих очах промайнули іскри тепла. Я бачила, як руки хлопця тремтіли.

—У мене є час подумати? - м'яко запитала я.

—Я хотів би отримати відповідь прямо зараз.

Це парі зайшло надто далеко. Спочатку звичайне проведення часу разом, потім весілля, а що далі?

—Я згодна.

Це був шанс довести Хелен, що я виграла спір. Я якось виплетуся з цієї халепи. Інакше й не може бути.

Харісон одягнув мені обручку на палець і поцілував, міцно притискаючи до себе.

—Дякую, - тихо промовив хлопець. —Це багато значить для мене. Я б не хотів з тобою лаятися і остаточно розійтися. Мені б не хотілося чути, що наше кохання для тебе нічого не означає.

—Це був найкращий сюрприз у моєму житті, - збрехала я.

—У мене є ще один, - сказав Росс і зробив крок назад (відступив на крок), перестаючи обіймати.

Його рука торкнулася мого ліктя, змушуючи продовжити прогулянку.

—Тобі знайомий Дарен Ремсі?

—Ні. Вперше чую це ім'я.

—Зелені очі, біляве волосся, добропорядний хлопець. Нікого не нагадує?

Перед очима одразу сплив портрет блондина, який допомагав мені орієнтуватися в коледжі до того як зник.

—Я вбив його, - зізнався Росс.

—Що?

Мій голос здригнувся.

—Він був бідним. Хлопець хотів бути схожим на мене. Він хотів бути мною. Це неприйнятно, тому що, щоб бути мною, у тебе мають бути ті самі секрети, що й у мене. Хлопець хотів тебе. Він хотів заволодіти моїм щастям.

Харісон важко зітхнув і притягнув мене ближче до себе.

—Мелл-Мелл, у мене на руках багато вбивств і стільки ж секретів, які ти зможеш дізнатися лише протягом усього життя.

—Мені також доведеться... цим займатися?

—Ні. Звичайно ні, я не дозволю, - відповів хлопець. —Твій мозок явно не міцніший за мій. Кошмари будуть снитися щоночі, а потім ти скоротиш собі віку від жахів, як це зробила одна з моїх... подруг.

По спині прокотився дріж.

У що я вплуталася?

—Як її звали?

—Іві Гастман. Ти не знаєш про неї?

—Вперше чую це ім'я, - збрехала.

—Вона була гарною дівчиною. Хотіла бути у нашій компанії. Хотіла бути однією з нас. Фіолетовий завжди виглядав на ній краще, ніж червоний. Бідолашне личко. - Харісон похитав головою. —Коли ми були знайомі, вона була приблизно на два роки молодша за тебе. Її батько був у діловій війні з батьком Елсі. Ми тісно завели дружбу з Іві. Дівчина була відкрита, весела, але все-таки щось приховувала. Гастман не так сильно хотіла бути в нашій компанії, як хотіла бути зі мною. Підліткова закоханість, - пояснив Росс.

«Бідолашна», - говорив Ітан.

Моя долоня потяглася до рота, маючи намір закрити його від жаху, але я стрималася.

—Якось Іві підійшла до мене і сказала, щоб я пішов і зізнався у всьому поліції, інакше це зробить вона. Я почав загрожувати і надсилати їй не дуже приємні на вигляд подарунки. Гастман умовляла батьків забрати її звідси та виїхати за кордон. Вони навіть чути про це не хотіли. Зрештою, вона боялася заснути і почала втрачати розум. Іві виявилася ганьбою для сім'ї, і її відправили до притулку. Але навіть там я знущався над нею. Зрештою, як наслідок, вона вирішила покінчити життя самогубством. І правильно зробила. Інакше я б не відстав.

Мої руки затремтіли. В очах застиг жах.

Скільки людей Харісон позбавив життя? Їхні імена явно не перерахувати на пальцях. Але заради чого? Заради репутації? Сім'я Харісонів готова була піти головами заради своєї мети. Вони були монстрами, одягненими в шкіру людей.

—Це для тебе урок, Мелл-Мелл.

—Я обіцяю зберегти цю таємницю.

Росс мовчки поцілував мене у скроню. Відчужено та холодно.

Зрештою, я не очікувала теплого прийому. Росс сильно змінився за цей тиждень, і не на краще для мене.

—Лестерн повинен її пам'ятати, - несподівано сказав Росс. —Я і про нього теж хотів поговорити. Темна конячка у нашій з тобою історії.

Я проковтнула важкий і великий ком у горлі. Долоньки спітніли.

—Ти маєш намір і його...

—Ні. - Різко відрізав Харісон. —Він моя права рука. Я не можу його втратити, тому хочу тільки подякувати. Акоста явно не розповідав тобі, як саме ти сюди потрапила.

Харісон міцно притис мене до себе і поставив підборіддя мені на голову.

—Це була гра, і ти була його знайомою. Дивно, що ви не тісно спілкуєтесь. Він так протестував дзвонити тобі та запрошувати сюди. Мовляв, він дбав про тебе, але чому? - Росс хрипко засміявся. —А згадати лише ті дні, коли він надсилав тобі любовні листи. Ми тоді так повеселилися, обговорюючи тебе, що не одразу помітили: ти не звертаєш уваги на шанувальника. Ти явно не чула цієї історії.

Харісон узяв мене за руку і повів у бік однієї з лав. Хлопець розпочав свою розповідь, яку я вже чула від Акости. Але мої думки аж ніяк не були прив'язані до їхньої дурної гри та Лестерну. Вони стосувалися Росса та його діяльності.

Цей хлопець убив стільки безневинних людей!

Блондин... Дарен. Його звали Дарен! Як можна позбавляти людину життя через кількість грошей? Це безглуздо, інакше б більшість населення планети довелося б винищити.

—Я так вдячний долі, що тоді програв саме Лестерн, - сказав Харісон, закінчуючи розповідь.