Розділ 37

Золоті промені сонця не поспішали йти за обрій. Не хотіли відлітати і ворони, сівши на сухі гілки берез. Вітер не вирував. Він повільно розгойдував крони дерев. Земля не провалювалася і не залишала мокрих слідів під моїми черевиками. Вона навіть намагалася підтримати мене в цей момент, намагаючись не створювати ще більших проблем.

Головною проблемою був Харісон. Хлопець так і продовжував обволікати мене з усіх боків своїм коханням, як міг. Дарував квіти, цукерки, прикраси, а потім ліз із пристрастю та поцілунками. Мене нудило. Від нього, його дій та його слів. Я не хотіла турбувати Лестерна. Я пообіцяла сама собі і... ледве тримаюся з усіх сил, щоб зберегти цю обіцянку.

Неспішно гуляючи околицями коледжу, я оглядалася. Мене оточували лише голі поля. Крони берез залишилися десь позаду, як і дві величезні будівлі тьмяно-жовтого кольору. А разом із цими будинками й головні проблеми буття.

Якби не Хелен... Якби не те парі. Я голосно вилаялася. Ворони підхопили мій крик і каркнули у відповідь.

Надія на те, що я вийду сухою з води і згадуватиму цей відрізок часу з усмішкою на обличчі, все ще була в моєму серці, хоч і поступово згасала.

Я ступила на невідому територію. Це був старий дитячий майданчик, який потрібно було знести, оскільки навіть ретельний догляд тут не допоможе.

Вітер змушував старі дерев'яні дошки рипіти і стогнати. Десь металева балка вдарялася об бетонний стовп, що колись був частиною мініатюрного замку. Але споруди не було, як і фарби на поверхні атракціонів. Від нього залишився лише глухий стукіт металу по бетону.

Помітивши поблизу гойдалки, я сіла на одну з найміцніших, як мені здалося, і ризикнула трохи розхитатися. Нога гойдалки похитнулася.

Очі мимоволі злипалися. Я вдарилася скронею об ланцюг і зупинила розгойдуватися, потираючи місце забитого місця.

У мене на тілі був не один такий забій, і навіть не десять, але всі вони були від Росса. Хлопця потрібно було прибрати зі свого шляху якнайшвидше і акуратніше, не сильно зачепивши його почуття і майбутніх ниток долі. Я не хотіла будь-яким чином пов'язана з Харісанами, ні зараз, ні в майбутньому. Єдине, чого мені буде достатньо від них, це шрам на руці у формі літери «М».

Росса я не кохала і не покохаю ніколи.