Розділ 35

Тяжко зітхнувши, я почула гудок. Потім голос:

—Проклятий зв'язок!

—Пощастило, що взагалі виходить додзвонитися.

—Так от... мен... підст...игли.  Тепер я ходжу з короткою зачіскою.

—Чому? - запитала я, зміщуючи брови до перенісся.

—Воші, - пояснила Хелен. —Довелося діяти кардинально.

—А як же твоє чудове волосся? Ти ж ними так пишалася.

—Відросте, - байдуже сказала Харді. —Це все...дно вся ця ситуація тимчасова. Навіщо робити з мухи слона?

—Ти маєш рацію, - сказала я, киваючи самій собі.

—Я б хотіла ще раз подяку...вати тебе за перераховані гроші.

—Шкода, що це максимум, що я можу зробити. Ти й досі у бабусі?

—Так, батьки все ще думають над усиновленням.

—Вам грошей вистачить? Я ще можу відправити. Для мене це не проблема. Я можу сказати Россу, що збираюся пройтися магазинами...

—Ні, Мелл...ісо, - перебила мене Хелен. —Мені від тебе нічого... н... треба, окрім... зустрічі.

Я важко зітхнула і сіла на стілець. Ноги втомилися міряти кроками кімнату.

—Я теж хотіла б зустрітися, але у мене зараз не знайдеться можливості. Може, я зможу залишити якісь справи і провести час із тобою.

—Якщо тебе це заспокоїть, то і я... н... можу,— сказала дівчина. —Бабуся мене нікуди не відпустить, а збігати з дому вночі – не кра... варіант. Я все ще поган... орієнтир... у місцевості. Ще ми з класом йдемо завтра до кінотеатру, будемо див...

—Хелен? - стурбовано запитала я, коли дівчина різко замовкла на довгий час. —Хелен, відповіси.

Та дівчина мовчала.

Поглянувши на екран, я переконалася, що виклик все ще триває.

—Хелен, - вимогливо кликала я подругу. —Знову зв'язок? Коли він вже дасть нам спокій?!

Хелен продовжувала мовчати. Я вирішила зачекати на відповідь, але потім виклик завершився.

Протягом кількох годин я намагалася додзвонитися до Хелен, сподіваючись продовжити розмову, але абонент майже завжди був недоступний. Я іноді зривалася на крик, коли чула голос подруги, бажаючи, щоб вона мене почула у відповідь, але дівчина мовчала.

Коли я вже здалася і лягла на ліжко, дивлячись у стелю, телефон раптово завібрував. Я ривком відповіла.

—Ти б знала, як...

—Привіт, - миловидно проспівала дівчина.

—Привіт, - трохи туманно відповіла я, коли впізнала абонента. Елсі. —Як твоє життя в Англії?

—Зійде, - коротко відповіла дівчина. —Я тільки приїхала, а вже вивчила документи компанії і закінчила те, що не встиг зробити мій батько. На жаль, він помер два дні тому. Сьогодні похорон.

—Співчуваю, - як можна сумніше сказала я. —Важко втрачати батьків.

—Моя мама відразу покинула нас, як тільки я народилася. Так що втрачати батьків боляче, якщо знаєш їх.

Я лише підійшла до вікна і відчинила його.

—Як твоє життя? - вирішила поцікавитися Томпсон.

—Так, ти затримаєшся в Англії на більший час, ніж планувала? - змінила я тему.

—Так, я вже сумніваюся, що цього року зможу повернутися до коледжу, та й наступного теж. До речі, я хотіла б тебе привітати із новими стосунками. Росс дійсно гарний хлопець.

—Дякую, - злегка зніяковіло відповіла я. —Росс дійсно хороший...

Харісон не був такою лапочкою, як могло здатися Елсі. Можливо, він теж чіплявся до дівчини, і вона намагалася лише підтримувати його статус, щоб хлопець не створив їй ще більших проблем. Відновлювати компанію небіжчика і так дістає їй багато клопоту.

—Як там Рой, Лестерн? Я не можу додзвонитися до Акости. Він поруч?

—Так, поруч, - збрехала я, покидаючи кімнату. —Зараз дам йому трубку.

Бігши на всіх порах до кімнати Акости, я намагалася переводити теми на особисте життя Томпсон. З дівчиною мені не хотілося зовсім розмовляти. А отже, їй потрібно було дати те, чого вона так бажала, – Лестерна. Хелен могла будь-якої миті намагатися мені зателефонувати, а я не відповім.

Відкривши ривком двері, я намагалася привести подих у норму, поки наближалася до хлопця. Лестерн слухав музику в навушниках і навіть не помітив мого приходу.

Забравши в нього бездротові навушники, я головою вказала на телефон у руках. Акоста все зрозумів і без зайвих слів узяв гаджет, почавши розмову.

Я плюхнулася на м'яке ліжко і втупилася в стелю, прислухаючись до уривків їхньої розмови.

У мене стискалося серце, коли до вух долинали дзвінкий сміх дівчини та оксамитовий голос юнака. За словами Акости, вони були лише друзями. У глибині душі Томпсон приховувалися таємні почуття до Лестерна. Я могла б стати провідником у їхніх стосунках, якби сама була байдужа до долі одного з них.

У кімнаті юнака було прохолодно. Вітер щоразу забирався мені під светр і поширював запах хлопця – запах імбирного печива.

Не бажаючи підслуховувати і мучити своє серце, я одягла навушники і поринула у світ музики.