Розділ 34

Кобальт не боровся з золотом. Він танцював із ним. Обволікав і зігрівав, змушуючи зливатися в єдину суміш кольору турмаліну.

Я була рада побачити його тут. Здавалося, нічого не могло покращити цей день. Але це було небезпечно. Росс будь-якої миті міг відвідати мою кімнату.

Стара прикраса обпалювала палець.

На горищі було ясно. Ліхтар на телефоні хлопця освітлював маленьке приміщення.

Погляд Лестерна швидко пройшовся по моєму тілу, зачіпаючи руку. Я зі страхом сховала її за спину.

Акоста взяв купу книг, що стояла на старій тумбочці, і неквапливо попрямував у мій бік.

—Це мої підручники за перший курс, - пояснив хлопець.  —Там є деякі позначки, які допоможуть у навчанні.

Я, як у тумані, простягла руки і забрала стос книжок, тихо і ледве виразно подякувавши Лестерну. Хлопець обережно зробив пару кроків назад, не зводячи з мене очей.

Лестерн, здавалося, хотів щось додати чи сказати, але не міг. Не хотів чи просто це було вище за його сили. Він то відкривав рота, то закривав його. Мені не було чого сказати. А говорити за його давній подарунок, який хлопець міг помітити на руці, мені не дуже хотілося. Я боялася, що він щось собі надумає.

Глянувши на двері, які були виходом звідси, я коротко подивилася на Лестерна.

Не помітивши на його обличчі жодної емоції заборони, я мовчки розвернулась і попрямувала до дверей.

—Як день минув? - хрипко подав голос хлопець.

—Добре, - ніяково й повільно відповіла я, все ще стоячи до Лестерну спиною.

—Як я чув, у Росса відбулася важлива угода.

—Так, - коротко сказала я.  —Спочатку були деякі складнощі, але потім все схаменулося.

Я обернулася і додала:

—Я познайомилася з безліччю поважних чоловіків і, начебто, сподобалася їм.

—Молодець, - тихо сказав Акоста, посміхаючись.

Я ніяково опустила погляд на стопки книг. Тільки заради підручників хлопець мене кликав через шанувальника? Ймовірно, він знав цю людину.

—Як пройшов твій день? - запитала я, порушуючи мовчання.

—Нічого незвичайного, але він явно був не насиченішим за твій. Чи не важко бути знаменитою?

—Я поки що всього лише тінь Харісона і навряд чи...

—Ти вирішила, як вчиниш з ним? - стурбовано запитав Акоста, перебиваючи мене.

Я напружилася.

—Давай поговоримо про щось інше.

—Так, - винувато промовив хлопець і закрив руками обличчя, насамкінець важко зітхаючи.  —Так, вибач. Я розумію. Не хочу давити.

Я хотіла сказати. Хотіла сказати, що він зовсім не тисне, але тільки закусила губу. Металевий присмак дав про себе знати.

—Пробач. - Лестерн знову порушив мовчання. —Я не хотів псувати тобі ідеальний день. Я краще... піду.

Акоста обігнув мене, прямуючи до виходу.

Перш ніж хлопець устиг піти, я схопив його за міцне плече, зупиняючи.  Нерозуміючий погляд пройшовся по моїй руці, секундно зупиняючись на кільці.

—Воно досі в тебе? - з приємним подивом у голосі, спитав Лестерн.

Мені хотілося йому подякувати за все, що він зробив для мене, але я тільки опустила свою руку і перша покинула горище, додавши на останок:

—Мені пора.

***

Цифри розпливалися перед очима. Теореми, позначення та аксіоми плуталися між собою, затуманюючи розум повністю.

Тепло розпливлося по моєму стегну, змушуючи схопитися на ноги. Свідомість миттю стала ясною.

—Що трапилося? - невинним голосом запитав Росс.

—Нічого, - злегка заїкаючись і заливаючись фарбою, відповіла я, сідаючи назад на стілець.

—Де ти зупинилася?

—Там тригонометрія і об'ємні фігури, а ще вектора, - втомлено відповіла я, важко зітхаючи.

—Тут немає нічого складного. Головне, правильно накреслити все і позначити, потім згадати формули, які ти мала вивчити, як і теореми, - почав Харісон, а потім взяв олівець і накреслив малюнок до завдання.

Я з нерозумінням дивилася на цей витвір.

—Тепер спробуй ти.

Хлопець простягнув мені олівець і показав пальцем на таке завдання.

Щойно я зробила першу лінію, то невпевнено глянула на Росса. Хлопець підбадьорливо кивнув.

Я попросила Харісона допомогти мені з навчанням. Росс більше робив сам, ніж дозволяв мені пробувати. Його підхід до навчання ще більше плутав мене та відривав від світу знань.

Закінчивши малюнок, я глянула на Росса. Хлопець позитивно кивнув головою. Я щасливо посміхнулася.

—Який наступний номер зробимо? - натхненно запитала я.

—Можливо, тебе слід нагородити?

Обличчя Росса наблизилося до мого. Гаряче дихання обпалило щоки.

—Або покарати, - додав Харісон і відкинув волосся убік, оголюючи шию.