Розділ 33

Зайшовши у світлу кімнату, стіни якої були покриті холодною плиткою в шаховому порядку чорно-білим візерунком, я притулилася спиною до раковини. Росс зачинив двері на внутрішній замок. Незабаром його лютий погляд торкнувся моєї постаті.

—І як ти це поясниш? - звернувся до мене хлопець. —Ми програли не одну, не дві, а кілька десятків партій. Як ти можеш це пояснити?

Я опустила голову, намагаючись втекти від відповіді.

Правила цієї гри я не знала. Лестерн не пояснив, а може, й не знав зовсім. Я його не звинувачувала. І не звинувачувала його за зауваження Харісона на мою адресу. Я розуміла Росса, він втратив чималу суму, бажаючи виграти хоча б один раз, але цього не відбувалося.

—Меллісо, це дуже важлива угода для мого батька, і я просто не можу його підвести. Тому, якщо ти вже зрозуміла значущість цієї гри, то зберися з духом, а не валяй дурня.

—У мене були погані карти, - випалила я. —Я не могла нічого зробити.

—Так шахрай! - гукнув Росс, махнувши рукою. —Ти це вмієш, хоч трохи й незграбно, але вмієш. Ти думаєш, я не бачив, як ти це робила на нашій грі? Чому зараз не можеш цього зробити?

—А ти чому нічого не робиш? - крикнула я у відповідь. —Якщо ти бачив, яка я незграбна, то кожен здогадається, що справа нечиста. Тоді угоді точно прийде кінець.

Харісон насупився і потер перенісся. Я хотіла позбутися язика.

Треба було підтакувати. Мовчати та підтакувати, як вірна дівчина. Зараз ця сварка зіграла б мені на руку, якби Хелен не зажадала докази, але вона їх вимагає.

—Вибач, - тихо видала я і попрямувала до хлопця, але він глянув на мене поглядом повним злості і зробив крок назад. —Ро...

—Ні, - різко сказав хлопець.

—Що?

—Мені не подобається твоя поведінка.

Я округлила очі від такої новини, а потім вирішила напасти на Харісона у відповідь.

—А мені твоя, наприклад, не подобається. Чому в один момент ти мене хвалиш перед усіма, а в інший кричиш і кажеш, що я бездарність?

—Коли я це сказав?

—Пару хвилин тому.

—Не чіпляйся до слів, - прошипів Росс, наближаючись у мій бік.

—А ти заспокой свою емоційну гойдалку.

—Меллісо! - гаркнув Харісон, змушуючи мене здригнутися. —Не кажи, що я винен у нашій сварці.

—А хто? Я чи що? Це я почала звинувачувати тобі в невмінні грати і в програшах? - я підняла брову, а потім кивнула і зааплодувала, додаючи: —Браво, містере Харісон. Ви не те, що перевершили батька, Ви перевершили себе.

—Не кажи того, чого не знаєш!

У цей момент мой язик навіть не ворухнулася, повністю приклеївшись до піднебіння. З Харісоном не можна було показувати свій характер; так глибше викопаєш собі яму і програєш Хелен.

Опустивши голову, я прошепотіла:

—Пробач… Пробач, я… не хотіла цього.

Хлопець мовчки розвернувся і попрямував до виходу, відчиняючи двері та кидаючи наостанок:

—Я чекатиму тебе в холі.

Нічого не відповівши, я розвернулась до раковини і включила воду, починаючи кусати собі губи заради сліз. Це був єдиний шлях примирення, який я могла зараз придумати. Росс, та й більшість чоловіків, люблять бути головними у відносинах, так що довелося принижуватися, запихаючи свою гордість куди подалі.

—Мелл-Мелл? - тихо почулося від Харісона.

Я мовчала, а в роті перемішалася кров та крапельки солоної води.

Харісон підійшов до мене впритул і розгорнув до себе, беручи за підборіддя.

—Меллісо, я чекаю на відповідь чи хоча б пояснень.

—Я ... - Почала я тремтячим голосом, але зупинилася, відводячи погляд убік. —Я не знаю, вибач.

Страшно не було, але маска мала бути на моєму обличчі.

—Я все зроблю як треба, не хвилюйся. Якщо щось піде не так, то я спробую все виправити сама... Чого б мені це не вартувало.

Сумно посміхнувшись, я зковтнула слину крові і не змогла стримати огиди.

—У тебе щось болить? - з ноткою занепокоєння в голосі спитав Росс.

—Живіт і ... голова, - збрехала я, дивлячись в очі хлопцеві. —Але це ніяк не завадить мені грати.

—Ні, - різко відрізав Харісон. —Твоє здоров'я важливіше за цю угоду.

—Россе, я правда в силах сісти за стіл і виграти цю гру, - тихо пробелькотіла я, торкаючись долонею щоки хлопця. —Повір мені, будь ласка.

—Я так не можу, - прошепотів хлопець, торкаючись моєї руки. —Партій явно буде не дві, і навіть не одна. Я не хочу тебе втратити.

—Ти не втратиш.

—Приведи себе в порядок, а я подбаю, щоб твоя кімната була подалі від шуму, - сказав Харісон, перш ніж залишити вбиральню.

***

Ідучи з Россом крок у крок, я споглядала пустельні вулиці. Вночі місто мало продовжувати жити, але чомусь саме сьогодні все затихло. Це не приносило дискомфорту, але якось лякало. Лякала саме та думка, що, окрім хлопця, поряд більше нікого немає.