Розділ 31

Стираючи сльози, я обернулася, щоб переконатися, що ніхто не слідкує. Одна рука тримала рану на передпліччі, контролюючі потік крові.

Прямуючи до лігва Харісона, я думала про те, як м'яко доповім про свої дії Лестерну. Буквально кілька хвилин тому я вирізала на руці канцелярським ножем букву «М». Було боляче, але я терпіла заради свого майбутнього. Все-таки ми самі творимо свою долю.

Діставшись до кімнати сто сімнадцять, я закотила рукав чорної кофти і спробувала менше ворушити рукою, щоб ніхто не міг помітити завдане каліцтво.

Постукавши, я діждалася, коли мені відкриють, й увійшла. Помітивши, що на робочому столі сидить лише одна Мінді, я полегшено зітхнула. Все йшло за планом.

Дівчина обернулася до мене обличчям і привітно посміхнулася, махаючи рукою.

—Що за сльози? - запитала Харісон-молодша.

Слова дівчини були холодні. Це могло означати, що переді мною сиділа інша Мінді. Голос – був ще одним способом зрозуміти, з ким ти ведеш розмову.

—Боїшся розлучатися зі своїми грошима? - з відтінком смутку запитала мене дівчина.

Кивнувши, я почула дзвінкий сміх Харісон, який пройшовся по всій кімнаті.

Нехай думає, що вийде переможницею із цієї битви. Тихіше їдеш, далі будеш.

Попрямувавши до дивана, я сіла, з викликом дивлячись на Мінді.

—Мені тебе теж шкода.

—Я нічого не втрачу, коли здам тебе. Отримаю лише слова подяки та обійми.

—Свобода – це більше нічого? - здивовано запитала я, закидаючи ногу на ногу. —Цікавий поворот подій.

На обличчі Харісон завмерла невиразна гримаса.

—Що ти вже зробила?

—Мені буде тебе дуже шкода. Мені буде тебе щиро шкода, коли твій любий брат дізнається, що його кохана дівчина постраждала.

Я охнула і припала до підлокітника, ніби збиралася зомліти. Пощастило, що сліди крові вирішили не відбитися на тканині.

—Я не розумію, - сказала Мінді.

—Настав час визнавати свої помилки.

—Поясни, - зажадала дівчина.

Усміхнувшись, я встала, ставлячи руки в боки та оглядаючись. Пекельний біль віддався у руці.

—Щось тут стало душно, - солодко заспівала я.

Через біль закотив рукав, кілька крапель крові впало на підлогу. Я вилаялася, відчуваючи, як частина кофти просочилася кров'ю. Слід викинути цей одяг згодом.

Поглянувши на Харісон-молодшу, я посміхнулася. Дівчина була розгублена, а потім швидко опанувала себе і зірвалася, як пес з ланцюга, прямуючи до мене. В її очах було сказ. Тепер вона розуміла, що я знаю ще одну її маленьку таємницю.

—Що ти наробила? - заволола дівчина, беручи мою руку і оглядаючи її. —Поверни... Поверни все назад, - благала Мінді.

Я лише мовчки спостерігала за її марними спробами виправити все. Чи це було можливо? Ні. Чи я знала, що йду на ризикований крок і що залишиться шрам? Більш ніж.

—Що ти наробила?! - закричала на мене дівчина, але я не здригнулася.

Посмішка досі була на моєму обличчі. Здавалося, я її не приберу сьогодні до повернення Росса, коли доведеться прикидатися жертвою.

Харісон-молодша, зрозумівши, що я не буду їй нічого пояснювати, взяла мене за волосся і потягла убік, бажаючи силою змусити повернути все назад.

—Не подобалося в лікарні? - їдко запитала я, намагаючись заглушити біль у потилиці. —Там погано годували?

—Поверни все назад, - виділяючи кожне слово, зажадала Мінді.

Я засміялася, а потім застогнала. Долоня дівчини схопила мою поранену руку і стиснула. Струмки крові проникли їй між пальців і скотилися далі по зап'ястю, поступово капаючи на підлогу. Потім по кімнаті пролунав хрипкий сміх. Мій сміх.

—Замовкни!

Мінді попрямувала до стіни і боляче вдарила мене головою об неї. Я на секунду затихла, але потім тільки сильніше зареготала. Мені не було чого втрачати, потрібно лише відтягнути час.

Долоня дівчини пройшлася по моєму обличчю, залишаючи гарячий слід і гучний плескіт.

—Удар хороший, - видала я. —Шкода, що я не бачила його збоку. Впевнена, було б епічніше.

—Стули ж ти пельку!

Харісон-молодша знову вдарила мене головою об стіну, але через секунду схаменулась, повністю відпускаючи. Я відчувала, як цівка крові стікає з брови, наближаючись до ока.

—Треба вичистити... Треба все вичистити,- як молитву повторювала дівчина. —Давай руку, ми її обробимо і спробуємо перев'язати, а потім сховаємо під рукав...

Пальці Мінді легенько взяли моє передпліччя і вона потягла мене за собою до дивана.

Погляд Харісон був туманним. Здавалося, вона зовсім не знала, що робити. А якщо й знала, то каша думок заважала їй думати ясніше.

Дівчина обшукала всю кімнату верх-дном, перш ніж знайшла сухі серветки. Присівши навпочіпки, Мінді почала відтирати мої краплі крові на підлозі.

—Допоможи мені, - сказала дівчина. —Меллісо, ну ж бо, допоможи.

Я продовжувала сидіти на своєму місці, спостерігаючи за спробами Мінді все виправити. Це було навіть смішніше та цікавіше, ніж дивитися «Drunk History» чи «Whose Line Is It Anyway?».

—Меллісо! - заволола Харісон і ривком встала, прямуючи в мій бік.

Теж підвівшись, я посміхалася.

—Це все твоїх рук справа, так що прибирати за собою теж ти будеш, - сказала я.

Мінді схопила мене за руку, болісно стискаючи рану і змушуючи сльозам вийти назовні. А потім присісти на коліна. Біль був нестерпний, але я трималася, як могла. Потрібно буде потім добре обробити руку.

—Ти йдеш мені допомагати, інакше я її зламаю, - прошипіла мені на вухо дівчина, але я не злякалася.

Моє серце пішло в п'яти, а посмішка залишила своє місце лише тоді, коли двері відчинилися. На порозі стояв Росс і уважно вивчав побачену картину.

—Ти мене чула?! - закричала Харісон-молодша, а я наповнила очі сльозами, намагаючись вивільнити руку.

Дівчина простежила за моїм поглядом, а потім повільно обернулася до Росса. Хлопець, сповнений люті, впевнено попрямував у наш бік.