Розділ 20

Весь час оглядаючись і невпевнено смикаючи пальцями рук, я хотіла швидше дістатися до потрібної мені кімнати, бажаючи більше не чути цей крик у вухах.  Минуло два дні, а та ніч досі не могла вийти з голови. Озирнувшись назад, я вкотре переконувала себе, що ніхто мене не переслідує.

Торкнувшись ручки дверей, я озирнулася і швидко зайшла в кімнату, закриваючи двері.

Усередині було темно та душно.

Торкнувшись перемикача, світло відвідало кімнату, допомагаючи мені орієнтуватися у просторі.

У кімнату Лестерна, як завжди, панували сині кольори. Ось тільки я помітила, що розміщення меблів змінилося: письмовий стіл тепер стояв біля входу, як і стілець. Колишнє його місце було порожнім.

Відчинивши вікно навстіж, я сіла на край ліжка, чекаючи на хлопця.  Якби він був у кімнаті, то неодмінно почала б розмову чи сказав провалювати. Можливо, він знову десь вештається з бажанням...

Я стиснула кулаки. Мене кинуло в тремтіння від цієї думки.

Лестерн мав рацію. Потрібно закінчувати вічно думати про це. Потрібно закінчувати думати про нього.

Подивившись на долоні, я розглядала півкола залишені нігтями. Можливо, варто зробити манікюр? Треба буде спитати Акосту.

Двері відчинилися.

—Я вже зачекалася на тебе, - стомлено розчленувала я слова, підводячи погляд на хлопця.

Моє серце пішло в п'яти, а волосся стало дибки, коли перед собою я побачила Харісона. Моє серце мовчки подякувало мозку за те, що я не збовтнула зайвого.

Мило посміхнувшись, я вирівняла спину, кладучи долоні на поверхню ліжка, а ногу на ногу; через це поділ блакитного плаття злегка задерся, оголюючи мої гомілки.

Росс тепло посміхнувся і на секунду підняв долоню на знак вітання, запитуючи:

—Ти не бачила Акосту?

—Ні, я якраз теж на нього чекаю.

Очі хлопця трохи округлилися, але усмішка не спала з його обличчя, і він сів на стілець.

—Навіщо?

—Він обіцяв допомогти з уроками, - видала я брехню. —Або парами, - задумливо простягла я, спрямовуючи свій погляд на стелю, а потім назад на хлопця. —Не суть. У мене просто проблеми, от і справляюсь із ними.

—А чому саме Лестерн?

—Я попросила допомоги у Елсі, але вона сказала, що зараз зайнята і порадила його.

У всякому разі, Томпсон вже покинула коледж, тож їй допит із пристрастю ніхто не влаштовуватиме.

Це була одна розмова, яку я хотіла провести з Акостою.  Другим був план щодо Харісона.

—Що ти хотів від Лестерна?

—Це особисте, - відповів Росс, відводячи погляд.

—Особисте не повинно бути публічним, правда? - Сором'язливо запитала я. —Не зрозумій неправильно, я все розумію; там щось за машини, гроші, механізми... Все, що ви любите, хлопчики. Що може бути настільки таємним, що має знати лише Лестерн?

—Ти не зрозумієш, - м'яко відповів Харісон, повертаючи погляд на мене. —Тобі не сподобається розмова, та й занудьгувала б ти, слухаючи мою балаканину.

—Давай перевіримо, - з азартом запропонувала я. —Ти мені розповіси, а я скажу, нудно мені чи ні.

Харісон м'яко засміявся, змушуючи мої щоки покритися рум'янцем. У цій кімнаті знову ставало душно.

—Ти справді заснеш від такої нудьги, навіщо мені витрачати свій і твій час, і вкладати тебе спати раніше, ніж треба?

—Дракули не сплять.

—А звичайні люди саме так.

Посмішка торкнулася моїх губ.

—Значить перетвори мене в одного з них.

—Прямо тут? - посміхаючись мені у відповідь, спитав Росс.

—Ну, - задумливо простягла я, злегка посміюючись, —зараз найкращий момент.

—А якщо хтось зайде?

—Тоді йому краще не бачити цю картину, бо заплатить за свій колосальний інтерес.

Харісон підвівся, поправив свою кофту і злегка відкрив рота, оголивши зуби. Його ікла справді були як у вампіра. Такі гострі й довгі, наче він за один укус міг випити всю кров або перекусити за двічі шию навпіл.

Коли хлопець почав прямувати в мій бік, у мене закипів страх із відтінком інтересу. Я не думала, що Харісон зі звичайного флірту перейде в наступ, та й такий безглуздий, недоречний.

Я встала, як під гіпнозом, посмішка і зовсім покинула моє обличчя. Росс торкнувся моєї щоки, відкидаючи пасма волосся за шию, оголюючи її, і вивчаючи кожен міліметр моєї шкіри.  По спині пробіг холодок, покриваючи тіло мурашками. Хлопець провів рукою по ніжній шкірі, змушуючи серце прискорено битися, рум'янець припливти до щок, а кожним міліметром відчути, як холодні кінчики пальців торкаються мого теплого тіла, від чого воно трохи поколювалося.

Харісон майстерно і повільно нахилився до моєї шиї, бажаючи зробити задумане. Я відчувала його тепле дихання, що змушує мій розум кричати: «Зупини його! Це неправильно!», але це було б безглуздо. Я сама сказала хлопцеві зробити абсурдний крок, а зараз його зупиняю.

«Та начхати, що він подумає!»

Але тоді весь мій план міг полетіти до біса! Це, можливо, єдиний шанс справді остаточно завоювати його серце. Ми були так близько! Я була така близька до виграшу у парі.

Почувся тихий сміх, що обпалив мені мочку вуха.

—Ти така тендітна, - пошепки сказав Росс, проводячи пальцями по моїй шиї і зупиняючись на підборідді. —Як би таку крихкість зараз не зламати.

—Можемо закінчити в інший раз, якщо боїшся, - байдуже сказала я.

—Я боюся лише за тебе, Мелл-Мелл.

До горла підступила нудота, а тіло мимоволі здригнулося. Збоку могло здатися, що я злякалася майбутніх дій хлопця, але насправді я боялася почути ще одне спотворення свого імені.

—Отже, - додав Харісон, —продовжимо.

Його губи щось шепотіли ще не кусаючи мене. Начебто хлопець виконував якийсь ритуал, який вимагає стародавньої традиції.

—Пам'ятаєш, я тобі мафіни приносила? - звернулася я до хлопця.

Помітивши усмішку на обличчі Харісона, я не наважилася вимовити друге речення, відчуваючи, як він стежить за всіма моїми рухами.

—Вони були чудові, - тихо відповів хлопець.