Розділ 16

Незважаючи на ранок, сонячне проміння не могло потрапити крізь вікно на запилене горище, щоб висвітлити хоч один квадратний дюйм.

Ходячи взад-вперед і поглядаючи на годинник на дисплеї телефону, я час від часу негоже лаялася, розуміючи обстановку, що накололася та могла статися з нами.

—Чому тут? - без привітань, спитав Лестерн.

Зупинившись, я обернулася до хлопця і сховала руки за спину, щоб виглядати впевненіше.

—У моїй кімнаті стався деякий... безлад, - відповіла я.

Акоста обійшов мене та сів на своє улюблене місце – дерев'яний стіл.

Напевно, хлопець щойно прокинувся і з ранку його все дратувало, виводило з себе. Втім, так було завжди.

—Мій шанувальник надто захопився своєю любов'ю до мене і вирішив перетворити мою кімнату на оранжерею разом із конфеті. Між іншим, у мене сьогодні не день народження.

Впіймавши себе на останньому слові, я спинилася.

—Я чудово знаю який сьогодні день, - відповів хлопець, стомлено потираючи перенісся. —Ближче до діла.

Я мала тримати міцно рот на замку, замість того, щоб говорити про свої проблеми. Що я сподівалася від цього отримати? Допомоги у прибиранні?

Хитнувши головою, я відігнала думки, що заважали. Я точно не розраховувала на якесь схвалення від Лестерна, і вже тим паче на допомогу. Змінити замок і видати мені нову ключ-карту таки погодилася адміністрація, але, мабуть, шанувальника це не зупинило.

—Я обіцяю, що наступного разу ми будемо у мене в кімнаті. А поки що, - я втомлено простягла слова, а потім розвела руки на всі боки і покружляла, —задовольняємося тим, що маємо.

Притулившись спиною до шафи позаду мене, я схрестила руки на грудях і дивилася на Акосту.

—Пройшов місяць, Лестерн, - з холодним спокоєм сказала я, виділяючи ім'я хлопця. —Місяць, як я тут, а я й досі не бачу результату наших старань. Не бачу, що я хоч трохи наблизилася до серця Росса.

—Це претензії?

—Ти погано працюєш. Я лише хочу, щоб ти постарався краще.

Навіть якщо хлопець і був найкращим у своїй групі. Першим наближеним до Харісон-старшого. І найкращим у своїй компанії, коли кожен йому довіряє, то зараз не зізнається у знесиленні бути найкращим, точно не незнайомим людям. Це не в його компетенції.

Акоста стримано кивнув і спокійно додав:

—Росс зараз нікуди не дінеться, так що в його кімнаті пошукати шантаж не вийде.

—Як щодо пліток?

—Правило номер два.

Я вилаялася тихо крізь зуби.

—Нагадай мені його, Меллісо, - стомлено звернувся Акоста, простягаючи букву «с» наприкінці.

—Хіба всі ці чотири правила були не тільки для компанії?

—Нагадай мені правило.

Я насупилися, відводячи погляд у далечінь, а потім на свої чорні черевики, які ледве можна було побачити в тутешній темряві.

—Ренделл, ти тягнеш час, а в мене його небагато.

Я закусила нижню губу. Визнаватись у своїй поганій пам'яті та незнанні таких важливих речей мені не хотілося. Жалості не буде, я знаю, але й безпорадною здаватися не було бажання. Я буду якорем у нашому випадку, який тягне корабель на дно. Я скаржилася на роботу хлопця, а зараз і сама можу отримати догану.

Акоста голосно й тяжко зітхнув, стомлено потираючи обличчя долонями. Я заплющила очі.

—Не можна згадувати компанію поганим словом. Сподіваюся, ти запам'ятаєш це відтепер, - тихо звернувся Лестерн до мене, не бажаючи створювати конфлікт. —Хто наступний?

—Рой.

—Тільки через день.

Я кивнула. Створювати конфлікт мені також не хотілося.

—Елсі нічого не запідозрила? - запитала я, підводячи очі на хлопця.

—Ні. Чому ти мене питаєш? Ви же з нею теж друзі.

—«Друзі», - виділяючи слово лапками, відповіла я.

—Вона мила дівчина, тобі варто було б з нею подружитися.

—Як ви помирилися? - запитала я, пропускаючи пораду Лестерна повз вуха.

—Навіщо згадувати ситуацію минулого?

—Я теж хочу засвоїти урок для себе. Можливо, скористаюсь твоїм підходом. Не хочеться повторення того, що було з Роєм, знаєш?

Лестерн хрипко засміявся, відкидаючи голову назад.

—Що смішного?

—Нічого, нічого...

По горищі пройшлася ще одна хвиля хрипкого сміху хлопця. Такий сміх у нього завжди був вранці і мені це подобалося. Завжди подобалося і, поправді кажучи, я за ним сумувала.

—Ти з нею переспав? - повністю серйозно запитала я, піднімаючи брову.

Сміх припинився. Погляд хлопця оцінювально ковзнув по моїй фігурі

—А ти теж хочеш?

—Ближче до діла. Що ти зробив? - запитала я з ноткою люті в голосі.

—Давай не будемо агресивні, - сказав Лестерн, закочуючи очі. —Ти мене тепер за людину навіть не вважаєш.

«Просто поговорили», - твердила мені моя свідомість.

Можливо, Акоста зрозумів, що починає виявляти емоції, чи, можливо, йому просто стало шкода час, який він марно витрачав на мене. Хлопець встав.

—Мені треба йти. Якщо я щось придумаю, то скажу.

Люк на горище з глухим гуркотом зачинився.

***

Білявий студент зіштовхнувся зі мною, вибачаючись і допомагаючи зібрати зошити з лекціями на підлозі. Я всім серцем сподівалася, що це буде той самий юнак, якого я хотіла побачити весь цей місяць знову, але й тут на мене чекало лише розчарування.

Навіть усмішку, яку цей хлопець подарував мені, перед тим як піти, була зовсім не схожа на його. Може, мій супроводжуючий з'явиться завтра на День подяки? Можливо, він поїхав у справах, як це робила Томпсон, і завтра повернеться? Надія не покидала моє серце.

Крім блондина, я ще дуже хотілося побачити Хелен. Мабуть, ніхто не буде проти, якщо я її запрошу до нас на свято, де буде море смачної їжі, яку дівчина, як і я, не їла дуже давно?

Нова зустріч із місіс Ходжес пройшла добре. Вона розпитувала мене про успіхи та як мені коледж. Я відчувала, як невидима стіна між нами поступово тане. Вона була такою турботливою, як справжня мама чи бабуся. І все ж таки, десь у глибині душі я не могла повністю відпустити свої страхи. Минуле, сповнене образ і недовіри, залишало свій відбиток. Я все ще ловила себе на думці, що її доброта — це лише маска, за якою ховається та сама жорстка жінка з притулку. Але з кожною розмовою, з кожною її посмішкою мені ставало все важче вірити в це. Вчора вона принесла фотографію із притулку. На ній були зображені діти з дитячого будинку, в тому числі і я.