Пролог

Кімната була заповнена густим димом, від якого хотілося кашляти, якщо він потрапляв у легені. Слабке освітлення ручних ліхтарів, на столі в заштореній кімнаті, додавало нотки таємничості для відвідувачів, змушуючи одних лякатися, а інших заворожливо розглядати навколишнє середовище.

—Відкривай наступну карту.

Ліжко гидко заскрипіло, руйнуючи лякаючу тишу, яка лише почала набирати обертів. Цей звук зруйнував не тільки тишу, а й мрії знайти світле майбутнє для однієї з дівчат у кімнаті.

На карті було зображено чоловіка на заправленій кіньми колісниці. Його погляд був сповнений рішучості у своїх діях. Ніби він знав результат подій, які відбудуться з людиною в майбутньому, де він безпосередньо братиме важливу участь.

Наступна відкрита карта знову була з чоловіком. Він впевнено сидів верхи на чорному, як ніч без зірок, коні з металевим жезлом у руці.

Одна з дівчат радісно заверещала, розмахуючи руками в різні боки.

—Що там?

Друга юна леді вдивлялася в карти, намагаючись щось зрозуміти. Але для неї ці знання були незбагненні.

—До тебе повернеться чоловік з минулого. Варто остерігатися його приходу. - Дівчина відкрила наступну карту і насупилася, роздивляючись малюнок. —Він буде не один.

—Що? Це як?

—Я не знаю, Меллісо, - сердито видала дівчина. —Дай подумати.

Мелліса тяжко зітхнула і закинула голову назад, спершись спиною на холодну стіну. Вона була без шпалер чи плакатів, лише крижана, похмура сіра штукатурка, пофарбована бежевою фарбою. Чи це було правильно? Дівчина не знала, та й ці знання, швидше за все, через кілька хвилин зникнуть, залишаючи в голові всю ту саму порожнечу, яка переслідувала її весь вечір.

—Чоловік з минулого? - дівчина іронічно хмикнула, трішки посміхнувшись цим вимовленим вголос словам.

—Їх може бути кілька.

—Що? - Мелліса скинула брову, незрозуміло дивлячись на подругу. —Двоє колишніх?

У дівчину одразу ж полетіла м'яка подушка, яку мала у своїй кімнаті господиня.

—Та ні! Інший якийсь. Мутний тип.

—Розкажи детальніше.

Мелліса з цікавістю глянула на подругу, чекаючи продовження.

—Ні, не можу. Давай щось інше поробимо? Я втомилася, - змучено заволала дівчина.

—Ну Хелено, будь ласка. - Мелліса благаючи глянула на подругу. —Останнє ворожіння.

—Він якийсь мутний, я не знаю. Я лиш бачу, що він грубий, злий, але в душі м'який і приємний, велелюбний.

  Мелліса відразу засміялася, заражаючи сміхом і Хелен, яка, не втримавшись, упала спиною назад, на м'яке ліжко.

—Велелюбний, - повторила дівчина й хмикнула. —Таких тільки й шукати.

—Тобі, мабуть, пощастить.

—Давай тобі погадаємо?

  Хелен стомлено простогнала, корчучи незадоволену пику, яку не бачила Мелліса.

—Картам треба відпочити, давай щось веселе зробимо, нудно.

Юна леді різко сіла, притискаючи м'яку подушку до грудей. Вона дивилася у темний куток кімнати.

—Є одна ідея.

—Що там? Котра година взагалі?

Мелліса глянула на електронний годинник, який разом з ручними ліхтариками створював хоч якесь світло в кімнаті.

—Сім хвилин на третю. - Підійшовши до штори, дівчина злегка відсунула її, перевіряючи обстановку на вулиці. —Глибока ніч.

Хелен сумно завила, попутно тупнувши ногами по м'якому ліжку від досади, що завтра до школи.

—Де твоє двостороннє дзеркало для макіяжу?

—У тумбочці, перший ящик.

Діставши потрібну річ, Мелліса почала відкривати й інші ящики у пошуках будь-якого цента. За іронією долі там був бардак, де, скільки не копайся, нічого не знайдеш. Море фантиків від цукерок та розкидані косметичні приналежності, якими користується Хелен щодня. Окрім цих марних речей, більше нічого й не було.

—Спустись за сіллю.

—Навіщо? Я втомилася.

—Так треба, давай.

Тяжко зітхнув, дівчина піднялась з ліжка і, похитуючись з боку на бік, попрямувала до дверей.

—Може щось ще зволите побажати, пані? - глузливо запитала Хелен.

—Гроші. Бажано все, що є в будинку, але можна й кілька центів.

—Як скажете.

Дівчина зробила реверанс і зникла за дверима, тихо прикривши їх.

 Про це гадання Мелліса прочитала вчора. Невинний сайт попався їй у рекомендаціях і, чисто з інтересу та нудьги, дівчина вирішила почитати його. Вона й не здогадувалася, що ці знання залишаться у неї в голові і знадобляться так скоро. Лише через п'ятнадцять годин.

Дівчина лягла на ліжко, притискаючи подушку до грудей, і спрямувала погляд у стелю. Через годину-другу їй треба буде повертатися назад, у свою сумну халупу, звідки вона й втекла на якийсь час, щоб побачитися з Хелен. Вони були ліпшими подругами і ніхто, навіть така річ як удочеріння, не могло зруйнувати їхньої міцної дружби.

—Батьки сплять, тож я сподіваюся, що твоя спонтанна ідея не буде гучною.

—Вона безгрішна, давай сюди. - Мелліса простягла руку.

Хелен вклала в долоню дівчини баночку із сіллю та пару монет, які змогла відшукати на кухні та у передпокої.

Сівши на підлогу в позі лотоса, Мелліса поклала в центр гроші, навпроти них косметичне дзеркало і насамкінець зробила сольове коло навколо речей, ніби завершуючи підготовку до ритуалу.

—Тепер повторюй за мною, - звернулася дівчина до подруги, що сиділа поруч: — «Працюю – не відпочиваю, достаток примножую. Скільки відіб'ється – стільки й вистачить. Дякую за цікавість, у добрий шлях відправляю».