Зраджені мрії

Холодна біла тінь кралася місячним містом, минаючи згарища й трупи людей. Вона підійшла до зарізаного солдата й глянула йому в очі. Намагатися бути мертвим і бути мертвою – це різні речі. Вона гладила його закривавлене лице, яке було в землі: «Ти мене так і не зустрів. У твоєму світі я була іншою, – вона поклала його руку на свої оголені груди, – тепер ти розумієш, що в мене нема серця. Я жива лише тому, що мертвий ти. Пробач свої зраджені мрії». З його очей потекли сльози та очі відкрились: «Я не знав, якою ти була, але ти є, – з його губ фонтаном била кров, – подаруй мені останній поцілунок». Вона починає вкриватися білою шкірою: «Твоя ілюзія дала мені життя. Я тепер виглядаю оголеною перед тобою». Вона починає шукати одяг. Він сміється: «Цікаво, чи довго так проживеш…».

Йогонес де Сіленціум

Подобається

#4753 в Сучасна проза
#2135 в Містика/Жахи

У тексті є: солдат, оголена дівчина, останній поцілунок

Відредаговано: 19.08.2018

Додати до бібліотеки

Поскаржитись