ГЛАВА 7

Білі, жовті, фіолетові, червоні, обсидіанові, кремові, блакитні, пурпурні… Моя студія була обставлена ​​орхідеями різних кольорів, рідкісними та досить популярними видами!

А вже аромат стояв… Від ванільно-шоколадних ноток з домішкою цитрусових відразу закрутилася голова. І це ще невимовно пощастило, що тут не виявилося видів, які пахнуть сирим м'ясом... Не уявляю, як би виправдовувалася перед моделями!

Нафантазувавши цю картину, я хихикнула.

Настрій покращився, хотілося посміхатися.

Я відчинила вікно, щоб трохи провітрити приміщення, і пройшла між рядами екзотичних красунь у горщиках.

Вони вражали.

– Триндець повний! – Протягла Христина, застигши на порозі.

І я виглядала настільки кумедно? З витріщеними очима, роззявленим від подиву ротом і захопленням, що явно відбивалося на обличчі.

– У нас сьогодні квіткова тема? – поцікавилася вона.

– Ні. – І знову усмішка розтягла мої губи.

Як легко нас, жінок, змусити відчувати щастя!

– Я думала, ми зніматимемо дівчат у новій осінній колекції від дизайнерів.

Було помітно, що дівчина ледь не тріскає від цікавості, але я не стала полегшувати їй завдання.

– Так і є, – спокійно відповіла і взялася за перевірку апаратури.

– Тоді... – Христина закусила нижню губу і пройшла вздовж орхідей. – Шанувальник?

Я знизала плечима.

– Учорашній? Адже орхідеї надіслав, – видала ця юна міс Марпл.

Уважним поглядом помічниця вишукувала записку або будь-який інший натяк на те, хто здатний на такий розкішний жест. Мені й казати не треба було від кого, серце знало.

Давидов.

Він учора букет надіслав, а сьогодні вирішив завалити всю студію орхідеями. Вразити намагався? Чи мені варто це сприймати як своєрідне вибачення за те, що трапилося в клубі?

Хоча за поцілунок я б у нього не попросила вибачень.

Соромно зізнатися, але тільки від однієї думки про це у мене в грудях все завмирало, а внизу живота починало солодко нити.

Схоже, тривала пауза у інтимі грає зі мною злий жарт!

– Ой! – скрикнула Христина, висмикнувши мене з думок. – А це що таке?

Дівчина показала охайну білу коробочку, яку взяла з мого робочого столу.

Буквально за хвилину я дізналася, що ще Ваня придумав. На білому оксамиті лежав золотий браслет Пандора з шармами. Оригінал.

І на око визначити можна було, що така популярна нині річ коштує пристойних грошей!

У мене серце завмерло, а потім почало стрибати.

Радіти чи злитися – незрозуміло…

– Оце мужик! Я б одразу вискочила за нього заміж! – захоплено заявила Христина.

В силу юного віку – дівчині місяць тому виповнилося дев'ятнадцять – вона була імпульсивна, наївна та нестримана. Але працювала добре, хоч і потрапила до мене за протекцією керівництва.

Адже я б і вийшла за Івана Давидова... Ще десять років тому, як ми мріяли після школи.

Але... не склалося.

Може, і на краще?

– Не пропонує, – розвела руками я, вирішивши пожартувати.

Філософські теми Христині не зайдуть, нічого забивати дівчині голову тим, що від неї далеко і незрозуміло. А особисте життя обговорювати я точно не мала наміру.

– Такого треба швидше прибирати до рук, поки інші не забрали! – дала важливу пораду дівчина.

Я хмикнула. Тут би ще розібратися: воно мені взагалі потрібне?

Почуття до Давидова не минули, не варто тікати від правди. Але й образа нікуди не поділася.

– Іди працюй, а на особисті теми будемо думати після роботи, – беззлобно нагадала Христині її прямі обов'язки я. – Незабаром дівчата прийдуть, а в нас нічого не готове до зйомки.

Віддавши розпорядження, я закрилася у своєму кабінеті – не сховалась, ні. Передбачливо увімкнувши легку фонову музику, щоб асистентка не гріла вухо, якщо додумається до такого, набрала номер.

– Приймальна пана Давидова, – буквально після першого гудку пролунав мелодійний голос Вікторії.

«І тембр у неї славний», – з ноткою заздрощів подумалося мені.

– Прошу з’єднати мене з Іваном Олександровичем.

У неї напевно відобразився внутрішній номер, але Вікторія виявилася професіоналом:

– Іван Олександрович зайнятий, залиште свої координати та мету дзвінка, я погоджу з ним, коли зможе переговорити.

Мабуть, Давидов не надто горів бажанням спілкуватися з підлеглими. Вже встигли набриднути у спробі поцілувати дупу нового боса?

– Це Князєва. Впевнена, він чекає на мій дзвінок.

Більше запитань не було.

– З'єдную, – сказала Славна і переключила мене на Давидова.