ГЛАВА 6

Давидов

Князєва його кинула.

Він, звичайно, не очікував, що дівчина прискаче до нього в кабінет одразу ж після отримання букета, але… Чортове «але»!

Варто було тримати лайно і не сумніватися в професійності Машки заради банальної провокації. Принцеса ніколи не була честолюбною, але версія «десять років плюс» відростила зуби, кігтики та добре дряпалася у відповідь. Це навіть заводило його ще більше!

Хоча куди більше?

І так до кінця робочого дня страждав від болю нижче пояса.

Навіть від перегляду звітів компанії нічого не впало.

Фотки у Князєвої були «поганими», як і вона сама, це варто було визнати. Щоправда, замовні у неї виходив все ж таки гірше, ніж ті, що виставляла дівчина на аукціони. Ось там душа, політ фантазії та чисте мистецтво.

Він встиг у цьому порозумітись. Цікавився, коли мешкав за кордоном.

Іван взагалі багатьом цікавився, був жадібним до знань, отримав дві освіти заочно, а між лопатками все одно продовжувало горіти тавро «виродок, син алкоголічки». Давидов знав, що від нього йому ніколи не відмитися.

Даремно він брюлики не приклав до букету, мабуть, продешевив з орхідеями, ось Князєва і не вразилася.

Робочий день завершився, і коли він попросив Славну перевірити, чи Машка є на місці, то виявився неприємно здивований. Пішла, навіть не подякувавши за квіти.

«С-с-с…терва».

Манюня б одразу кинулася в обійми, а Князєва... Хіба її здивуєш орхідеями?

Продешевив Давидов точно.

– Ще кави, Іване Олександровичу? – зазирнула до кабінету Вікторія.

Він з тугою глянув на десять спустошених чашок, і нудота підступила до горла. Давидов не курив, алкоголем не зловживав, а от кавою...

«Кава – хороший натуральний допінг. Але сьогодні очевидно перебір», – подумав Іван, відмовивши Славній.

– Досьє готове? – роздратовано спитав у помічниці.

– За ті півгодини, що минули від останнього вашого питання, воно в мене не з'явилося, – із завидним спокоєм дозволила собі краплю сарказму дівчина.

Дідько!

Без цієї паршивої папки він як сліпе кошеня! Ось Машка носом і крутила.

Давидов змусив себе задавити невдоволення, щоб не зірватися на дівчині. Вікторія справно виконувала свої робочі обов'язки і ніяким боком не була винна, що в нього не клеїлося з Машкою.

Адже він подумки встиг вже випробувати принцесу у всіх позах! І тут такий облом…

Ащ-щ!

Давно Давидову ніхто не відмовляв. Мабуть, зі старту боксерської кар'єри жодного разу.

– Замов на завтра орхідеї і обстав студію фотографа, – віддав він чергове розпорядження.

Відступати не в його правилах!

Він лише кілька тижнів виділив на це. І краще б ці пару тижнів йому випробовувати Князєву до темряви в очах, як він того і хотів, ніж вона жертиме його мозок!

Помічниця записала вимогу до органайзера і спокійно уточнила:

– Якого саме фотографа? – На подив боса вона пояснила: – Для «Гранд» знімає не лише Князєва.

– І на них я замовив зібрати інформацію? – насупився Давидов. – Не розчаровуй мене, Віка.

«Перехвалив її кмітливість, чи що?» – Подумав про себе.

– Вибачте, – вперше за п'ять років роботи на нього Славина зніяковіла, – не виспалася. Більше не повториться.

Адже це він став перешкодою для нормального відпочинку.

– Проїхали, – відмахнувся Іван, не ставши загострювати увагу на промаху дівчини. – І вибери щось оригінальне у ювелірці.

– Кульчики, каблучка, брошка, браслет, підвіска? – Помічниця знову змусила його насупитися.

Давидов не знався на цій жіночій фігні. Зазвичай подарунки для його коханок або Віка замовляла, або вони самі вибирали, куди тицьнути наманікюреним пальчиком. Від Івана потрібно було лише сплатити.

– Підбери щось на свій смак, – сказав їй.

– Бронь на столик сьогодні у «Фараоні» знімати?

Ось і кмітливість помічниці прокинулася. Зовсім не вчасно. Як згадував це кидалово, так кров у голову шибала.

– Скасовуй, – скрипнув зубами.

До найкращого ресторану міста хотів її повести, потрібну прелюдію дотримати, а вона...

Потік його думок перервав рингтон вхідного виклику.

– Так! – гаркнув у трубку, не подивившись на ім'я того, хто дзвонив.

Віка тихенько вислизнула за двері, вона завжди чудово розуміла, коли була зайвою.

– Відчуваю, ти просто охоче радий мене чути, брате! – Розсміявся Пашка Вавилов – його друг і компаньйон по мережі спортклубів на батьківщині.

– Вже нашепотіли, що я в місті?

– Поява таких важливих людей ніколи не залишається непоміченою, – хмикнув Пашка.