ГЛАВА 5

Давидов

Цієї ночі заснути йому так і не вдалося.

Спочатку їздив містом, немов клубок власних спогадів розплутував, а потім повернувся до готелю, де міряв кроками номер до ранку.

«Поки Вікторія підшукує потрібні варіанти котеджів для покупки, доведеться перебути тут», – відсторонено зазначив Давидов.

Шикарний номер-люкс Івана не спокушав, давно звик до розкоші, купити його цим вже не було можливим. Всі готелі чоловікові здавалися на один манер, кількість зірочок не мало значення. Головне – в жодному не вдалося знайти сімейний затишок.

Іванові цього завжди не вистачало, навіть у своїх численних квартирах чи будинках… Ніде обжитися до ладу не вдалося через постійні роз'їзди, жодний кут Давидов так і не зміг назвати будинком.

«Старішаю?» – проскочила дивна думка, яка змусила його хмикнути та набрати номер Славної.

Помічниця озвалася лише з п'ятого гудку.

– Алло, – хрипко прокаркала вона.

Щойно почувши голос Вікторії, Іван зрозумів, що вибрав зовсім неслушний час для дзвінків.

– Розбудив? – Він кинув погляд на циферблат годинника. Друга ночі. – Вибач, Віко. Не стежив за часом.

Славна ненавиділа перельоти, вони їй завжди давалися нелегко, якийсь проблеми з тиском, Іван у подробиці і не вдавався жодного разу.

«Ідіот! – Вилаявся про себе. – Мало того, що потяг за собою через океан, навантажив завданнями, то ще й виспатися нормально не даю».

Правильно Славна суму зарплати та премії назвала, з такого начальника, як він, треба три шкури знімати. За моральні збитки, так би мовити. Давидов потягнувся за чековою книжкою: завтра ж компенсує Вікторії всі незручності.

– Щось трапилося, Іване Олександровичу? – Запитала помічниця, в тоні її голосу не прозвучало і грама невдоволення.

Не дівчина – справжній професіонал від маківки і до кінчиків пальців ніг. Іноді Іван навіть підозрював Славну: а чи не андроїд вона? Може, китайці вже впровадили нове покоління роботів у наше життя, а людство не в курсі?

– Ні, Вікторіє, не хвилюйся. Я просто хотів уточнити щодо завдань. – Він потер перенісся, відчуваючи сором за своє нетерпіння. – Щось уже зрушило з мертвої точки?

Славна з хвилину мовчала, перед тим як нарешті заговорити:

– Я вже підібрала з десяток котеджів, які виставлені на продаж. Вам залишиться тільки оглянути та вибрати на свій смак.

З житлом він міг почекати, Івана цікавило інше.

– Досьє на Князєву готове?

Потрібно було зібрати його ще в Америці, але ця думка прийшла до нього лише в літаку. Він взагалі не полюбляв копатися в чужій брудній білизні, правда, про принцесу закортіло дізнатися все. Навряд чи вона буде з ним відвертою після стількох років. Може, й взагалі не згадає.

Скільки таких Іванів-дурників було після нього в житті принцеси?

Давидов стиснув кулаки.

Ні, мабуть, саме такі подробиці він знати і не хотів.

– Я звернулася до агенції, де вирішать це питання. На збирання інформації потрібно кілька днів, може тиждень.

– Чому так довго? – невдоволено насупився Іван. Машка ж не депутат, чи запозичила собі якогось багатого татуся і засекретилася?

Славна відкашлялася.

– Іване Олександровичу, те, що ми робимо, дещо незаконне і…

– Тут мало що робиться згідно із законом, – хмикнув чоловік. – Хіба що, коли треба показово покарати, одразу спливають усі потрібні статті.

Його випад Вікторія ніяк не прокоментувала, лише нагадала:

– Потрібен час, все буде зроблено.

– Добре, – зітхнувши, погодився Давидов. – Вибач, що потурбував. Спи.

І відключився, скривившись, як все безглуздо вийшло.

Передчуття накочувало на нього хвилями, через що й сну в жодному оці не було.

Іван розібрав валізу. Він любив це робити: рутинна робота здорово прочищала мозок, допомагала зібратися з думками.

Коли з одягом було покінчено, Давидов взяв коробку та розпакував фотографію у рамці. Кадр зняв світанок під мостом: туманний серпанок, осінь і порожнеча на трасі.

Адже все почалося з цієї фотографії.

Він побачив її на одному з інтернет-аукціонів кілька років тому, не пошкодував грошей, щоби перебити ціну інших учасників і купити.

З тих самих пір цю фотографію в рамці він завжди брав із собою у будь-яку подорож як талісман. Дивився на неї, і на душі ставало… тепліше.

Бізнес у Івана давно було налагоджений. У багатьох країнах вже успішно працювали його фітнес-клуби, спортивні секції, але хотілося чогось нового.

Тут і Зуваров на горизонті замаячив із пропозицією вкластися у його медіабізнес.

«Чому б і ні?» – подумав тоді Іван.

Вони зустрілися в його лофті, ось тоді Зуваров і помітив фотографію на самому видному місці навпроти вікна.