ГЛАВА 2

Бажаєте випробувати нерви чоловіка? Засумнівайтеся у його мужності.

Широкий розігнався за півхвилини: від розгубленості, зневіри і до відвертої люті!

– Машко! – заревів він гучним басом, відкинув стілець убік і буреломом попер на мене. – З-зараза білобриса!

– Тепер Тьомич ма ганяє? – почувся дитячий голосок.

Хлопці на кухню не навідалися, але, як і раніше, тримали руку на пульсі. Цікаво, вони хоч не додумалися вебки наставити по кутах, щоб бути в курсі всього і не втратити контроль? Від моїх хлопчаків і такого не можна очікувати!

– Забий. – І який синочок так про матір дбає?! Героїв треба знати в обличчя! - Ма себе образити не дасть. Ще Тьомича рятувати доведеться.

Ось дякую, синуля. Дізнаюся Тимурчика – ягня небесне, а не хлопчик! Головне ж, в мої сили як вірить!

Широкий хоч і відрізнявся ростом та довжиною рук, а в спритності мені поступався. Захекався, бідолашний, все ніяк жертву зловити не міг, щоб потриматися за її шию!

Так би й грали ми в «Ну, постривай!», не посягни цей маніяк доморощений на святе. Сімейний сервіз бабусі. Вона мені за нього голову відкусить і не скривиться!

Артем зачепив стегном барну стійку – сервіз на підставці жалібно задзвенів, я зупинилася як укопана.

– Ну ось ти й попалася, Князєва, – хижо посміхнувся Широкий.

– Хлясь! – це я його черпаком по лобі обігріла, а луна, луна яка пішла! Пусто в нього там, чи що? Все спустилося в спразі помсти туди, де мозку немає місця?

– Ай! – схопився за голову Артем. – Ти чого б'єшся?

І повну губу образи закотив! Та так зиркнув на мене з-під густих брів, наче я йому тяжкі тілесні завдала як мінімум, а не просто якісно протверезила.

– Акуратніше на поворотах – всю квартиру вирішив мені сьогодні рознести?

– З'їв? – хмикнув Тимур. – А ти: «Ходімо Тьомичу всипемо, щоб ма не чіпав, підемо хоч подивимося! Пф-ф!

– Наша ма ріли анрілі*, – захоплено протягнув Артур, змусивши мене гордо випнути груди: «Так, я така!» Навіть кішці добре слово приємне!

* Анрілі – нереальна.

– Передумали щодо вечері? – Зберігаючи показний аристократичний спокій, запитала синів, що виглядали з-за рогу. – Я пюре з броколі підігрію.

Хлопчаки однаково скривилися і відразу блиснули п'ятами. Страх овочів – безвідмовний спосіб позбутися непотрібних маленьких свідків.

– Звідки в тобі така страшна жорстокість, Князєва? – голосно жахнувся Широкий. Хоча в глибині його очей виблискувала насмішка.

– Наслідки невиконаних бажань, – пограла бровами я, через що вся бравада відразу з Артема злетіла, а блідість повернулася.

– Машко, проси, що хочеш, тільки не штовхай на збочення! – гарячково прошепотів він. – Ти ж мені як сестра!

Я вдала, що задумалася, підібгала губи і простежила пальчиком жилку, що смикалася на шиї Артема. У того навіть піт на лобі виступив, поруч із шишкою, що вже наливалась.

– Не лякайся, – поплескала хрещеного моїх синів по плечу. – Мати дитину не скривдить.

Висловившись, я повернулася до стійки накривати нам пізню вечерю.

– Це я, на твою думку, дитина? – не на жарт зачепило Широкого.

Не винна я! Поганий настрій краще сарказмом і безневинними жартами витравити, ніж зневірою страждати і злість на всіх зривати.

– Синочка. Молодшенький, – хмикнула я. – Сам назвався.

Артем розреготався. Його нарешті відпустило. Зрозумів жарт гумору жираф місцевого розливу.

– Ну ти й мстива, Князєва, – похитав він головою, мабуть пригадуючи Боброва.

Ще яка!

– Це ти мене навіть ще в ці дні не застав, – пограла бровами я.

– Які такі дні? – насторожився Широкий.

Я витримала ефектну паузу – працюю ж у медіа-бізнесі, ось від різних епатажних персон і нахапалась усіляких штучок!

– Ті самі, коли найкращі друзі дівчини зовсім не діаманти, а кулемет Калашнікова, шоколадка та носова хустинка.

– Цікавий набір, – насупився Артем.

– Вбивати та плакати, Широкий, плакати та вбивати, – підштовхнула його до правильної думки. – А у проміжках заїдати несправедливість жіночої долі солоденьким.

– І тому я ніколи не одружуся, – резюмував друг.

– Якщо бути ласкавим, ніжним і передвісником бажань в такі дні, то дружина-гризлі перетвориться на домашню кішечку.

Артем скривився, демонструючи мені весь скепсис, на який тільки була багата його міміка:

– Ти сама в це віриш?

По-хорошому, будь-якому чоловікові варто зробити собі хованку на антресолях і не висовувати навіть носа назовні, коли у його найдорожчої половини страшні дні циклу. Але я, як справжня жінка, своїх ворожому табору здавати не маю наміру.

– Чисту правду тобі видала, Широкий, – переконливо заявила я. В мені явно загули акторські гени бабусі. Періодично Лампа прокидалася у кожному із сімейства Князєвих. – А ти не цінуєш. І взагалі! Підставляєш мене, змовившись із моїми ж синами.