ГЛАВА 1

Незадовго до основних подій

Ламборгіні хуракан кольору свіжої зелені хвацько звернув на потрібну вулицю і зайняв вільне місце на парковці біля елітного житлового комплексу.

Віталій заглушив мотор і повернувся до мене з усмішкою на губах.

– Запросиш мене на каву?

Бобров – виконавчий продюсер одного з центральних каналів – був чоловіком видним, забезпеченим, уважним, за словом у кишеню не ліз і ненавидів ходити навколо. Познайомилися ми з ним випадково під час моєї чергової зйомки для медіа-холдингу «Гранд», де я вже п'ять років успішно працювала фотографом.

За тиждень після офіційного знайомства Віталій встиг тричі зводити мене на побачення, виконати програму мінімум і сьогодні розраховував на закономірне продовження «банкету».

Я хоч і могла похвалитися сучасними поглядами на життя, але в ліжко з випадковими коханцями ніколи не стрибала. Не те щоб не було кандидатів, у медіабізнесі хоч відбавляй таких стрибунців.

Ще з дитинства я дбайливо ставилася до свого особистого простору та впускала туди лише «перевірених» людей. А до двадцяти восьми років ще й обросла бридливістю.

Надто яскраві приклади наслідків інтимної нерозбірливості маячили перед очима. Не хотілося збагатитися якимось хитромудрим діагнозом. Моє життя і так прекрасне, обійдемося без нових вражень.

– Не можу пошкодувати горнятка кави для хорошої людини, – хмикнула я.

Ми обидва дорослі люди, які чудово знали, до чого ці побачення приведуть. Процес пізнання від цього ставав лише пікантнішим і цікавішим. Схоже, загравання подобалися не тільки мені, Бобров ловив кайф, примірявши він роль завойовника. Я ж, як справжній трофей, мала дозволити себе зловити.

За мірками сучасного суспільства три побачення без інтиму – надто довга прелюдія. Бобров здавався мені слушним варіантом, щоб порушити піврічне утримання від інтиму.

«Ну нарешті!» – волала кожна клітинка мого тіла, чекаючи майже забутого задоволення.

Я знала, що саме сьогодні дозволю Віталію більше ніж просто поцілунки. Комплект спідньої білизни Demi Strappy від Victoria's Secret просто так не обирають, без особливого приводу.

– Я можу не відмовитися і від двох порцій, – пограв бровами чоловік, на що я лише загадково посміхнулася і потяглася до ручки, щоб вийти. Від двох можу відмовитись я, якщо перша не вразить. Звичайно, відразу брати в облогу Боброва я не стала. Чоловік нині вразливий пішов, ще весь настрій впаде, а я дуже довго чекала відповідного кандидата і нагоди розслабитися. – Сиди. Я сам!

Сам так сам.

Я відкинулася назад на сидіння, дозволивши майбутньому коханцю виконати сакраментальне «мужик сказав – мужик зробив».

Віталій швидко допоміг мені вибратися з машини. І роль джентльмена йому личила, та й решта комплекту не підкачала, я залишалася задоволена власним вибором.

Все ж таки відносини, продиктовані голосом розуму, значно виграють на тлі відносин за покликом серця. Пристрасті та задоволення не менше, та й страховка від емоційного болю є.

Будь-які романтичні зв'язки, які я дозволяю, обов'язково з буфером для свого серця. У мене є заради когось бути щасливою, а не лити сльози в подушку через чергове неминуче розчарування.

Час розчарувань минув, і я не хочу туди повертатися. Кохання переоцінюють. Моє перше кохання закінчилося трагічно для мене ж, відтоді багато води втекло, але урок був засвоєний на відмінно.

Тихенько перемовляючись про якусь незначну дурницю, ми підійшли до під'їзду. Я підняла голову і знайшла поглядом власні вікна на п'ятому поверсі – темні, як і має бути.

Непомітно для Боброва видихнула з полегшенням. Все йшло за планом.

У дзеркальному ліфті я зосередилася на наших відображеннях. Серйозний блондин середнього зросту у діловому костюмі і я – тендітна блондинка у вечірній довгій чорній сукні. Виглядало досить гармонійно.

Руки не тремтіли, серце не щемило і не погрожувало від кожного удару вискочити на підлогу, перед очима не пливло. Тільки в грудях солодко завмирало від передчуття задоволення.

Я з першого разу успішно потрапила ключем у замкову щілину та запросила Боброва до квартири.

Ми зайшли в передпокій і навіть світло не встигли запалити, як Бобров притиснув мене до стіни. Я задоволено застогнала йому в рота. Ось це ентузіазм! Ось це прагнення горнятка кави! Мабуть, шанси погодитися на добавку в мене зростають з кожною миттю.

Ум-м-м!

– Тільки не бобер! – заволав знайомий дитячий голос. – Я не пробачу тобі такого гріхопадіння!

Різке клацання вимикача змусило нас з Віталієм відсахнутися один від одного, наче злочинців.

– Тимур? –  Нахмурилася я. – Ти ж маєш бути у бабусі!

– Хіба ми можемо пропустити всі веселощі? – визирнув з-за плеча брата Артур.

Бобров насупився.

Я витерла губи, наче це могло стерти слід того, що встигли побачити мої діти.

– Це хто? – Запитав Віталій, відразу втративши бали кмітливості в моїх очах.