Глава 26

День був чудовим — теплий, наповнений легкістю та щирими розмовами. Ми з Аліною валялися на пляжі під парасолькою, сміялися над безглуздими історіями з життя і насолоджувалися кожною миттю.

Я відчувала, як всередині мене поступово розчиняється гіркота минулого, ніби теплий морський бриз витісняв тяжкі спогади.

У якийсь момент Аліна, поглянувши на мене з хитрою усмішкою, обережно запитала:

— Слухай, а ти випадково не закохалась?

Я розсміялась, хоча відчула, як щоки вкриваються рум'янцем.

— Та ні... — невпевнено промовила я. — Просто... просто він інший. З ним легко. І мені добре. Дуже добре.

Аліна підвелась на лікті, уважно подивилась на мене:

— І це прекрасно, Оленко. Ти заслуговуєш на чоловіка, який змусить тебе забути про всі ті сльози… Я так рада бачити тебе знову щасливою. Справжньою!

Я посміхнулась і відчула, як у грудях стало тепло.

— Я боюсь... — тихо зізналася я. — Боюсь довіритися знову. Боюсь знову втратити.

Аліна стиснула мою руку.

— Не треба кидатися в обійми з головою. Просто дозволь собі бути щасливою, хоча б потроху. Дозволь серцю знову відчувати.

Ми довго сиділи вдвох, слухали шум моря. І в той момент я зрозуміла: можливо, я не готова відразу відкритися повністю, але я готова дати собі шанс на нове життя, нову історію…

Наш відпочинок наближався до кінця. Ще кілька днів — і доведеться повертатися додому, на знайомі вулиці, в ритм звичного життя. Я ловила себе на думці, що зовсім не хочу прощатися з цим теплом, безтурботністю... і з ним — з Андрієм.

Увечері, коли ми з Аліною поверталися до готелю після прогулянки, я побачила, як він стоїть біля входу і тримає в руках маленький букетик польових квітів. Побачивши мене, Андрій посміхнувся.

— Привіт, Олено, — він підійшов ближче і простягнув мені квіти. — Я хотів би запросити тебе на вечерю сьогодні. Перед від'їздом.

Я застигла на мить.  Я була вражена його щирістю й увагою. Приємне тепло розлилося по тілу.

— Залюбки, — тихо відповіла я, приймаючи квіти.

Аліна, підморгнувши, непомітно зникла в готелі, залишивши нас удвох.

Вечеря була чарівною. Ми сиділи за маленьким столиком на терасі ресторану, що виходив прямо на море. Хвилі лагідно билися об берег, навколо горіли свічки, а повітря було наповнене запахом солі та квітів.

Андрій розповідав про свої подорожі, смішні випадки, а я ловила кожен його погляд, кожен рух. Я давно не сміялася так щиро. І що більше я слухала його, то більше розуміла: мені не хочеться прощатися.

Не хочеться втрачати цей спокій і тепло, які я відчувала поруч із ним.

Коли вечеря добігала кінця, Андрій уважно подивився на мене.

— Я знаю, що ми зустрілися зовсім недавно, — сказав він серйозно, — але мені дуже хотілося б продовжити наше спілкування. Якщо ти не проти.

Я кивнула.

— Я теж хочу цього.

І в ту мить я зрозуміла: щось почалося. Чиста сторінка, на якій я тільки почала писати нову історію.

Повернення додому далося нелегко. Вдома було сіро, холодно, йшов дощ. Така погода ніби одразу забрала всю легкість із душі. Валіза здавалася важчою, ніж була насправді. Але цього разу серце було не таким порожнім, як колись — у ньому тепер жевріла тепла надія.

Аліна, помахавши на прощання, швидко піймала таксі. Я ж лишилася стояти на тротуарі, вдихала вологе повітря і намагалась не впасти розпач.

Вдома було тихо. Квартира зустріла мене звичними запахами й фотографіями минулого, що все ще нагадували про те, через що я пройшла.

Я розклала речі, прийняла душ, вдягнула піжаму і сіла на диван із чашкою чаю. Телефон лежав поруч. Андрій обіцяв написати... Але чи варто чекати першого кроку від нього?

Я сумнівалася кілька хвилин. Серце билося дуже швидко. Нарешті я наважилася — і набрала коротке повідомлення:

"Привіт! Я вже дома. Захотілось тобі подякувати за чудову вечерю!"

Натиснула "відправити" і одразу відклала телефон, ніби він міг обпекти мене. Минуло кілька хвилин, і екран мигнув відповіддю:

"Радий, що ти добре доїхала. Я вже скучив. Сподіваюся, скоро побачимось."

Я усміхнулася. Просте повідомлення... а скільки тепла в ньому...

Я ще довго сиділа на дивані і перечитувала це коротке повідомлення, наче важливий лист, який міг повернути віру в майбутнє.