Глава 25

Містечко зустріло нас легким морським бризом і запахом свіжості. Маленькі вулички були вимощені старою бруківкою, а білі будинки з яскравими квітами на балконах здавалися живими картинами.

Я вдихнула на повні груди, і мені вперше за довгий час захотілося усміхатися не через ввічливість, а щиро — зсередини.

— Це найкраща ідея, яку ти тільки могла придумати, — я подивилась на Аліну з вдячністю.

— Я знала, що тобі сподобається, — підморгнула вона.

Ми поселилися в маленькому готелі на березі моря. З вікна нашого номеру відкривався вид на нескінченну блакить. Перше, що ми зробили — залишили валізи і побігли босоніж на пляж.

Пісок був теплим і приємним на дотик. Я засміялася, коли хвиля несподівано накотилася і змочила мої штани до колін.

— Життя ще може бути красивим, — тихо сказала я, дивлячись на горизонт.

Аліна підбігла до мене і запропонувала:

— Ходімо ввечері на місцевий ярмарок! Там, кажуть, можна купити справжні витвори мистецтва і послухати живу музику.

Я погодилась без роздумів. Тепер я хотіла ловити кожен момент.

Ярмарок був чарівним: вогники миготіли над головами, аромат свіжоспечених вафель і ледь чутна музика старого акордеону. Ми купили собі дерев'яні браслети — "на удачу", як запевнила продавчиня — і сміялися над власними безглуздими фотографіями.

В якийсь момент я спіймала себе на думці, що давно не почувалася такою живою. Не як чиясь дівчина, не як жертва зради, а просто — Оленою. Самостійною, сильною і справжньою.

Аліна взяла мене за руку:

— Ти ще навіть не уявляєш, які прекрасні речі чекають попереду, — прошепотіла вона.

Я кивнула. Мені більше не хотілося озиратися назад.

Вечір опустився на містечко лагідним золотим світлом. Пляж перетворився на справжню казку — всюди горіли факели, звучала жива музика, а навколо люди танцювали босоніж по теплому піску.

Я стояла біля імпровізованого бару, тримаючи в руках склянку прохолодного лимонаду, і просто вдихала цей живий вечір. Аліна багато сміялася і підтанцьовувала під ритми легкого джазу.

І тут я відчула на собі чийсь погляд.

Я озирнулася і зустрілася очима з чоловіком. Він стояв трохи осторонь. Чоловік був високим, з розкуйовдженим темним волоссям і відкритою, щирою усмішкою. Його погляд був уважним, але не нав'язливим — швидше теплим і трохи цікавим.

— Бачиш? — шепнула Аліна, штовхнувши мене ліктем. — Він дивиться на тебе! Йди! Поговори з ним!

— Та ну, — засміялася я, — може, він просто когось чекає.

— Тебе чекає! — безапеляційно заявила Аліна і буквально підштовхнула мене вперед.

Я почала обережно підходити. Чоловік помітив це і звернувся до мене:

— Привіт. Ти теж любиш вечори на пляжі? — його голос був низьким і приємним.

— Привіт, — усміхнулась я, трохи збентежено. — Сьогоднішній вечір просто чарівний.

Ми почали розмовляти про все і ні про що: про подорожі, книги, навіть про улюблені страви. Було легко і невимушено, наче ми вже давно знали одне одного.

Його звали Андрій. Виявилось, що він нещодавно теж вирішив влаштувати собі невелику відпустку, втекти від міського галасу.

— До речі, — усміхнувся Андрій наприкінці розмови, — я живу в тому ж готелі, що і ти. Кілька дверей далі.

Я розсміялася. Світ і справді був тісним.

Коли ми поверталися з Аліною в номер, я не могла стримати посмішку.

— Ну що, — підморгнула Аліна, — я ж казала, що життя готує для тебе нові сюрпризи.

І в глибині душі я нарешті дозволила собі повірити в це.

Наступного ранку сонце ніжно пробудило мене своїми променями. Аліна вже встигла втекти на сніданок, а я лежала в ліжку, трохи мріяла і згадувала вчорашню зустріч…

День обіцяв бути спекотним. Ми з Аліною домовились провести його біля басейну, насолодитись спокоєм. Я саме збиралася виходити, як пролунав легкий стук у двері.

Коли я відчинила, то побачила Андрія. У його руках було дві чашки кави.

— Доброго ранку, — усміхнувся він. — Подумав, що, можливо, ти теж любиш починати день з кави.

Я не могла не усміхнутись у відповідь. Його простий, але такий щирий жест змусив моє серце остаточно розтанути.

— Дякую, — сказала я і взяла чашку.

— Якщо маєш час і бажання, — запропонував він, — можемо разом прогулятися уздовж пляжу. Там вранці так красиво.

Я погодилась. Нам обом хотілося ще продовжити ту легку розмову, яка зав’язалася вчора.

Ми йшли босоніж по вологому піску, спокійно розмовляли. Андрій виявився не тільки уважним співрозмовником, а й дуже турботливим чоловіком. Він помічав дрібниці: коли я примружувалася від яскравого сонця, він запропонував свій капелюх; коли хвиля несподівано накотилася і вдарила мене по ногам, він допоміг утримати рівновагу – підтримав мене за лікоть.

— Ти завжди такий уважний до інших, — засміялась я, коли він нахилився, щоб спіймати моє взуття, яке понесло водою.

— Просто, мабуть, знаю, як це важливо — мати когось, хто подбає про тебе, — відповів Андрій тихо.

Його слова відгукнулися в мені несподіваною ніжністю.

Коли я повернулась в готель, то відчула: це вперше мені було так легко, тепло і спокійно поруч із чоловіком.