Глава 24

Я довго сиділа біля вікна, дивлячись, як сонце повільно ковзає по небосхилу, змінюючи день на вечір. Серце ще тяглося до минулого, до того, що було зруйновано. Але десь глибоко всередині я вже знала: тримати те, що більше не моє, означало тільки продовжувати роздирати власну душу на шматки.

"Треба жити далі", — тихо промовила я сама до себе.

Вперше за довгий час я прибрала квартиру. Викинула старі речі, що пахли спогадами, заховані листівки, сувеніри зі спільних поїздок. Кожен рух, кожне рішення давалися важко, але водночас приносили дивне полегшення.

Я створила новий плейлист із легкою музикою — без жодної пісні, що нагадувала про нього. Записалася на курси малювання, про які давно мріяла, але весь час відкладала "на потім".

Аліні я написала коротке повідомлення:

"Я вирішила. Починаю нове життя. Дякую, що ти поруч."

Вона швидко відповіла купою сердечок і словами підтримки. Її дружба була як світла ниточка, яка тримала мене і не давала розсипатися остаточно…

Я почала сама гуляти парком, почала помічати, як дерева повільно розквітають. Відкривала для себе нові кав'ярні, де неймовірно пахло свіжою випічкою, читала книги, що надихали.

І щоразу, коли накочувала хвиля розпачу, я зупинялась і нагадувала собі:

"Ти маєш право бути щасливою. Навіть без нього."

Одного вечора я стояла на балконі, тримала чашку чаю в руках і усміхалася собі.

Я усміхалась, тому що відчувала, що я жива.

Відчинивши двері творчої студії, я вдихнула запах фарб і кави. Курси малювання стали для мене несподіваним притулком. Я боялася на перших заняттях — боялася виявитися бездарною, боялася виглядати смішною. Але сьогодні, стоячи біля мольберта, я відчувала щось давно забуте. Це була впевненість.

— Олено, це чудово! — викрикнула викладачка, вдивляючись у мою картину. — Твоя робота має душу. Ти справжній талант.

Я здивовано подивилася на своє полотно: неідеальне, трішки наївне, але живе.

Я усміхнулася сама собі. Після всього, що я пережила, така похвала як ковток свіжого повітря.

Повертаючись додому, я несподівано змінила маршрут і зайшла в маленький магазинчик прикрас. На вітрині блищала тоненька срібна підвіска у вигляді серця з маленькою перлиною. Я давно мріяла про щось подібне, але завжди відкладала.

"Я заслуговую на це", — подумала я і, майже не вагаючись, покликала продавця.

Я вийшла з магазину з маленьким пакуночком у руці, я відчула, як всередині щось змінилося. Ні, це ще не було зцілення. Це був мій маленький переможний крок.

Коли я прийшла до дому і трохи відпочила, я взяла до рук блокнот і ручку.

"Я напишу листа собі", — промайнуло в голові.

«Привіт, Олено.

Якщо ти читаєш це через рік, знай: ти змогла. Ти стала сильнішою.

Можливо, тобі ще часом сумно — і це нормально. Але ти навчилася вибирати себе.

Ти навчилася бачити красу навколо і в собі.

Нехай попереду тебе чекає ще більше світла. Я вірю в тебе.»

Я склала листа й поклала його в ящик столу, щоб відкрити через рік.

Уперше за довгий час я не відчувала пустоти. Я відчувала… спокій.

Я щойно закінчила вечірні процедурі, вже збиралась лягати спати, але раптово на столі завібрував телефон.

"АЛІНА", — миготіло на екрані. Я усміхнулася і відповіла.

— Готова до авантюри?! — без привітання вигукнула вона.

— Що трапилось? — здивовано перепитала я.

— Завтра зранку виїжджаємо! Маленька подорож для великих сердець! Я забронювала нам квитки до мальовничого містечка біля моря. Нам потрібна перезагрузка!

Я завагалася. Поїхати кудись? Просто так? Без планів, без довгих зборів? Раніше я б сто разів усе обдумала. А зараз... мені так хотілося просто втекти від старих спогадів.

— А якщо я не встигну нічого зібрати? — запитала я напівжартома.

— Олено, бери з собою гарний настрій, зручні кросівки і себе. Все інше купимо на місці!

Я розсміялася і зрозуміла — це саме те, що мені потрібно.

Наступного ранку я стояла на пероні з маленькою валізкою і відчула себе зовсім іншою людиною.

Світ здавався великим, добрим і, нарешті, відкритим для мене.

Аліна махала мені рукою з вікна вагону, усміхалась широко й тепло. Я зстрибнула у потяг, побігла до неї, і ми міцно обійнялися — як дві споріднені душі, що разом вирушають підкорювати світ.

Поїзд рушив, і разом із цим ніби зрушилося щось усередині мене: біль, страх, сум залишалися десь позаду, а попереду було — нове життя.