Глава 10

Я мовчала всю дорогу додому.

Олексій ішов поруч. Він інколи торкався моєї руки, час від часу кидав короткі погляди.

Я відчувала, як моє тіло тремтить. Ні, не від холоду, а від образи, болю й гніву, які рвалися назовні.

Коли ми зайшли у квартиру, я зрозуміла, що довго не витримаю.

Олексій закрив двері, а я дивилась на нього так, ніби він наніс мені удар ножем.

— Для кого була бронь? — голос прозвучав різко і неприродно для самої себе.

Його обличчя змінилося. Олексій швидко опустив очі.

— Не хочу, щоб ми сварилися. Я просто...

— Просто що?! — я підвищила голос. — Просто бронював столик для іншої, а тепер намагаєшся прикрити це квітами і пустими розмовами?!

— Ти все неправильно зрозуміла! — він зробив крок до мене, але я відступила назад.

— Ні! Я все зрозуміла правильно! — я кричала так, що серце стискалося від болю. — Ти вже не зі мною! Тебе вже немає тут! Залишилась лише оболонка того, ким ти був!

— Ти сама все зруйнувала! Постійні підозри, дивні питання, невдоволення! — його голос ставав дедалі злішим.

— Я зруйнувала?! О Господи… — несподівано розсміялась я. — А чи не я намагалась врятувати нас, коли ти віддалявся?.. Чи не я вірила, коли ти брехав?.. Це я закривала очі, коли серце кричало від болю! Так може нам краще розійтися, якщо я так погана!

Олексій на мить закрив очі. Але уже через секунду він подивися на мені і сказав:

— Може, так буде краще. Може, ти й справді надто багато вимагаєш.

Його слова обпалили мене сильніше, ніж вогонь.

— Тобто… я надто багато вимагала?.. Лише бути єдиною для тебе?.. Лише чесності?! — я відчувала, як сльози стоять в очах, але не дозволяла їм падати.

— Я втомився... — прошепотів він.

— І я втомилась! Від боротьби за тебе. Від життя у брехні!

Якийсь час ми стояли мовчки. Між нами був нестерпний холод. Зараз мені здавалося, що вже не залишилось жодного шансу змінити щось на краще.

Нарешті Олексій важко зітхнув і відкрив двері.

— Може, варто було поговорити відверто раніше? — кинув він через плече.

— Може, варто було цінувати наші стосунки?.. — відповіла я, і двері зачинились перед моїм обличчям з глухим стуком.

Я залишилась сама посеред пустої квартири, відчуваючи, як увесь мій світ тріскає і розлітається на друзки.