Глава 6

Дні тягнулися повільно й болісно.

Він був поряд фізично, але ніби за товстим склом. Кожна спроба наблизитись натикалася на холодну стіну.

Я готувала вечерю — його улюблені страви. Він сідав за стіл мовчки, ковтав кілька ложок і йшов у кабінет, не обертаючись.

Увечері я намагалася притулитися до нього на дивані, коли ми нібито разом дивилися серіал.

Він відсунувся, ніби ненароком, і вдав, що щось терміново треба перевірити в телефоні.

Я сиділа в куточку дивану, притиснувши коліна до грудей, і довго дивилася у темний екран.

Ночами ми спали спинами один до одного.

Відстань між нами на ліжку здавалася прірвою, яку я більше не могла подолати.

Одного вечора він прийшов додому пізно. Я вже майже заснула, але прокинулася від скрипу вхідних дверей.

Я вийшла в коридор — і перше, що відчула — був чужий запах.

Солодкий, пряний, явно жіночий. Парфуми, яких я точно не використовувала.

— Де ти був? — запитала. Я намагалась говорити спокійно.

— На роботі затримався, проект здавали, — кинув він, знімаючи пальто.

— З ким? — я стиснула руки в кулаки.

Олексій зиркнув на мене. Я бачила, що він роздратований.

— З колегами, звичайно. Чого ти причепилася?

Я зробила крок уперед, не в силах більше тримати в собі цей біль.

— Тоді поясни запах жіночих парфумів! Чи ти думаєш, я зовсім дурна?! — я зірвалася на крик.

— Ти з розуму з'їхала! — різко відповів він. — Ти що, нюхаєш мене тепер, чи що? Ти схиблена!

— Я тебе люблю, блін! — закричала я, сльози душили мене. — Я намагаюся врятувати нас, а ти... ти навіть не хочеш пояснювати нічого!

Він стенув плечима.

— Я втомився від твоїх сцен, Олено.

Вперше за весь цей час він вимовив моє ім'я так холодно, без жодної емоції.

Я завмерла.

Це було болючіше за будь-яке зізнання.

Він пройшов повз мене, навіть не доторкнувшись, і зачинився у спальні.

А я залишилася стояти в коридорі. Обхопила себе руками і намагалась не розвалитися на дрібні шматочки.