Розділ 9

"Друга ніч без сну це вже ненормально. Я скоро уроки не зможу проводити через свій нервовий стан!" - Злюся на себе, не поспішаючи прямуючи до школи. 

З дому вийшла трохи раніше, щоб встигнути хоч трохи упорядкувати свої думки. А ще зрозуміти, як мені далі поводитися з Андрієм Миколайовичем. Адже вчора вранці я справді не збиралася сваритися з ним. Хотілося хоч раз за весь час нашого знайомства спокійно поговорити. Думала розповім йому про успіхи Олі, а він щиро потішиться за свою дочку. Але... Я відчуваю, як спазм стискає моє горло. Зупиняюся і глибоко вдихаю повітря, намагаючись заспокоїтись. Напевно, це була моя найбільша помилка ось так от розслабитися і повірити в те, що я зможу нормально спілкуватися з цим чоловіком. І чому я раптом вирішила, що у наших відносинах має щось змінитися? Тільки через те, що я змогла стримати свою обіцянку допомогти його дочці? Так, мені здається, що саме через те, що в мене все вийшло й Оля почала повертатися до колишнього життя, Андрій Миколайович ще більше злився на мене. Напевно, це звучить дивно, але факт залишається фактом. Я почала ще більше дратувати чоловіка. І, найімовірніше, я завжди буду для нього "юним створінням, що не вміє справлятися зі своїми емоціями". Ось і вчора я не змогла стриматися і мало не заплакала в нього на очах. Адже мала вже звикнути до його манери спілкування і не звертати уваги на його шпильки. Тішить одне - я таки в останній момент взяла себе в руки й культурно випроводила його з класу. Щоправда, день був остаточно зіпсований і я насилу провела уроки. І якщо так піде й далі, то... Я судомно стискаю ручку сумки та прискорюю крок. Сподіваюся, Андрій Миколайович сьогодні з'явиться в школі і я зможу спокійно поговорити з ним. Мені просто необхідно зрозуміти, чому я так дратую його. І якщо у чоловіка є до мене якісь претензії, то нехай скаже мені про них. Тому що терпіти весь час його глузування і вступати з ним у конфлікти, у мене просто немає сил, та й бажання теж.

Я вкотре нервово перекладаю зошити з місця на місце, коли двері відчиняються і в клас заходить Оля. Завмираю в очікуванні й з полегшенням зітхаю, коли за нею з'являється її батько.

- Доброго ранку, - я посміхаюся дівчинці й відразу обертаюся до нього. - Андрію Миколайовичу, Ви могли б мені приділити кілька хвилин? Мені потрібно поговорити з Вами.

- Доброго ранку, Аліно Володимирівно. Ну, хоч у чомусь наші бажання збігаються, — посміхнувшись, вимовляє чоловік.

Я встигаю помітити легке збентеження в його очах. Мабуть, він не очікував, що я ось так відразу звернуся до нього. Але це триває лише кілька секунд, а потім чоловік знову ховається за звичайною маскою. Мінімум емоцій та холодний погляд.

- Це я до того, що в мене до Вас є також дуже важлива розмова. І, сподіваюся, ми зможемо поговорити спокійно, без звичайних взаємних звинувачень.

- Я теж хочу на це сподіватися, - якомога спокійніше сказала я, хоча моє серце готове було вистрибнути з грудей від хвилювання. Я просто не могла уявити, що зі мною хоче поговорити Андрій Миколайович. А його пильний погляд лякав мене мало не до непритомності.

- То про що Ви хотіли зі мною поговорити, Аліно Володимирівно? – Серйозним тоном звернувся до мене чоловік. - Якщо про вчорашній конфлікт, то я готовий... - Він так і не встиг домовити, бо до класу увійшла Алла Ігорівна.

- Аліно Володимирівно, вибачте, що відриваю, - схвильовано сказала вона. - Але мені потрібно терміново поговорити з Вами. Андрію Миколайовичу, Ви не заперечуватимете, якщо я на кілька хвилин перерву Вашу розмову з Аліною Володимирівною? - Швидко протараторила жінка, підштовхуючи мене до виходу.

Мені здавалося, що вона звернулася до чоловіка з ввічливості. Тому що всім своїм виглядом показувала, щоб він не відповів, на її рішення поговорити зі мною це не вплине.

- Та я так розумію, що в мене і вибору особливо немає, - холодним тоном промовив чоловік. - Ось тільки дивуюся, яким це чудовим чином у нас трьох виникло непереборне бажання поспілкуватись один з одним? І хоча я дуже поспішаю, але...

- Я дуже вдячна Вам, Андрію Миколайовичу. Обіцяю, кілька хвилин, — тітка Алла вигукнула це вже з коридору.

- Тітко Алло, а що це зараз було? - Здивовано запитала я. - Ми з Вами ризикуємо потрапити в немилість до Андрія Миколайовича. Ви бачили як він почав злитися?

- Та його гнів ми якось переживемо. Зараз явно не до нього, — взявши мене за руку, тихо промовила тітка Алла. - Аліночко, мамі знову стало погано. Але ти тільки не хвилюйся. Я вже зателефонувала до свого друга і її везуть до нього в клініку. Тато їде разом з нею.

- Боже, та як же так? - Я відчула, як злякано забилося моє серце, а перед очима все почало розпливатися. - Адже я вчора ввечері до неї дзвонила. Вона казала, що почувається добре. Раділа, що тато з відрядження повернувся. А як тепер... Мені до неї треба терміново їхати... А уроки... Хто з дітлахами...

- Аліно, заспокойся, - тітка Алла, побачивши, що я зовсім розгубилася і починаю панікувати, взяла мене за плечі й струснула. - Ти головне не нервуй. З мамою все буде гаразд. Я тобі обіцяю. Мій друг дуже добрий фахівець і зробить все можливе, щоб витягнути її. А за дітлахів теж не хвилюйся. Ми зараз все вирішимо.

Впевнений тон тітки Алли трохи заспокоїв мене. А вона, побачивши, що я вже починаю приходити до тями, підхопила мене під руку і завела до класу.

- Алло Ігорівно, я, звичайно, з повагою ставлюся до Вас, але обіцяні кілька хвилин уже давно минули, — не встигли ми переступити поріг, як відчули весь гнів Андрія Миколайовича. - Ви повинні розуміти, що я не можу весь день проводити у стінах вашої школи. У мене, уявіть собі, є справи важливіші.

- Андрію Миколайовичу, вибачте, що змусили чекати, - не знаю, як тітці Аллі вдавалося стримувати себе і говорити спокійним голосом. - Я розумію, що Ви ділова людина й у Вас розписана кожна хвилина. Але бувають обставини...

- Я не хотів би вдаватися у Ваші проблеми, - холодним тоном промовив чоловік, а потім звернувся до мене. - Аліно Володимирівно, що стосується нашої розмови...