Розділ 2

- Послухайте, давайте не будемо гарячкувати та робити поспішні висновки, - продовжуючи тримати мене за руку, спокійним голосом сказала Алла Ігорівна. - Андрію Миколайовичу, адже Ви самі казали, що наше головне завдання знайти підхід до дівчинки. І я Вас запевняю, що Аліна Володимирівна впорається з цим завданням найкраще. До того ж у неї в класі дуже дружні дітлахи. Вони швидко завоюють довіру Вашої дочки й вона точно почуватиметься комфортно поряд з ними. Ну а якщо Ви не довіряєте мені, то можете поспілкуватися з батьками. Ви почуєте тільки позитивні відгуки про нашу Аліну Володимирівну. І, врешті-решт, якщо дівчинці щось не сподобається в цьому класі, ми обов'язково переведемо її до іншої вчительки. Сподіваюся, таке розв'язання проблеми Вас цілком влаштує? -  Тітка Алла мило посміхнулася чоловікові, а мене підвела до столу і посадила на стілець. 

Я завжди захоплювалася її вмінням згладжувати найнеприємніші ситуації та залагоджувати будь-які конфлікти. А найголовніше, вона завжди говорила спокійно та впевнено. Ніколи не дозволяла собі підвищувати голос на співрозмовника. І тому Аллу Ігорівну поважали та любили у нашому колективі. Ось і зараз вона постаралася розрядити напружену обстановку і, можна сказати, врятувала мене від необдуманого вчинку. Адже я реально була готова висловити Андрію Миколайовичу все, що про нього думаю. І нічим добрим наше перше знайомство не завершилося б.

– Добре, вважайте, що Ви мене переконали, Алло Ігорівно, – промовив холодним тоном чоловік. - Ви маєте рацію, для мене важливий результат. Я хочу знову бачити щасливу усмішку дочки. Тому готовий ризикнути й довірити мою дівчинку Аліні Володимирівні. Сподіваюся, що не пошкодую про своє рішення.

Всередині мене все стислося і немов заледеніло. Андрій Миколайович знову вп'явся в мене своїм нищівним поглядом. Я бачила, що він все ж таки не сприймає мене серйозно і вважає мало не сопливим дівчиськом, якому не можна довіряти дітей. І знаєте, саме в цей момент я вирішила, розіб'юся в коржик, але доведу цьому зухвалому і самовпевненому типу, що він даремно сумнівається в мені. 

Зібравши всю свою мужність, я гордо підвела голову і глянула у його очі.

- Я впевнена, що мої дітлахи зможуть порозумітися з вашою дівчинкою. Вони в мене дуже добрі й оточать її турботою та увагою. А я намагатимусь зробити все можливе, щоб повернути дитинство Вашій дочці. Вам потрібен результат, Андрію Миколайовичу? Я гарантую його.

Не знаю, звідки в мене взялося стільки сміливості, але я гідно витримала його погляд.

- Хотілося б вірити, що це не порожні слова, і Ви виконаєте свою обіцянку. І якщо Вам таки вдасться знайти підхід до моєї дочки... Я дуже ціную людей, які виправдовують мої надії та вмію бути вдячним, Аліно Володимирівно.

Мені здалося, що у погляді чоловіка щось змінилося. Очі немов ожили. Але це тривало буквально кілька секунд, а потім вони знову стали холодними та непроникними.

- Ну, здається, ми дійшли спільної згоди, - з полегшенням зітхнула тітка Алла. - І завтра вранці ми будемо раді бачити нашу нову ученицю. Заняття у нас починаються о восьмій тридцять, а дітлахів батьки приводять хвилин за двадцять до початку уроку. А Вас, Андрію Миколайовичу, я попрошу приїхати трохи раніше. Дівчинці потрібно буде освоїтись у новій обстановці.

– Добре, водій привезе Олю близько восьми, – кивнув чоловік.

- Я не дочула? Дівчинку привезе водій? - Здивовано запитала я.

- Так, зі слухом у Вас все нормально, Аліно Володимирівно. Мою доньку привезе водій. А Вас щось не влаштовує?

– Як мінімум, мене не влаштовує Ваше ставлення до власної доньки, – злісно випалила я. - Ви розумієте, що дівчинка опиниться в новій обстановці серед незнайомих людей. І їй потрібна буде підтримка рідної людини, а не якогось водія. Чи для Вас робота дорожча за дочку?

Я бачила з якою люттю Андрій Миколайович стиснув щелепи, а його очі потемніли від злості. Здавалося, що він просто палає бажанням задушити мене або розмазати по стінці кабінету. Але мені було глибоко начхати на таку реакцію чоловіка. Зараз я думала лише про маленьку дівчинку, яка ризикувала опинитися серед чужих людей без підтримки найріднішої людини.

- Андрію Миколайовичу, я повністю згодна з Аліною Володимирівною, - поспішила мені на допомогу тітка Алла. - Дівчинка почуватиметься набагато впевненіше поряд з Вами.

- Ну, якщо моя присутність така необхідна..., - чоловік подивився на мене нищівним поглядом. - Я дуже люблю свою дочку і готовий заради неї на багато чого.

Я з полегшенням зітхнула. Виявляється до цього надто самовпевненого і зухвалого типа теж можна знайти підхід. Але моя радість тривала недовго.

- Я прислухаюся до Вашої поради, Алла Ігорівна, і намагатимусь сам привозити Олю на заняття. Принаймні перші дні, доки вона не звикне. Але в мене буде ще одна умова пов'язана з перебуванням моєї дочки у вашій школі.

У мене всередині знову почав здійматися ураган з емоцій. Ну, як можна спокійно реагувати на цього упиря? Він вкотре дав зрозуміти, що не зважає на мою думку. Наочно підкреслив, що довіряє виключно тітці Аллі. І, якщо чесно, то це хамство я ще якось змогла б пережити. Але те, що він починає диктувати нам свої умови... Такого в нашій школі ніхто з батьків собі ще не дозволяв. І я вже з завмиранням серця очікувала, що ж видасть нам цей нахабний тип.

- Я повинен бути впевнений у безпеці своєї дочки, - незворушно продовжив говорити чоловік. - Саме тому поряд з нею буде охоронець.

– Який охоронець? - Я з подивом подивилася на нього.

- А Ви, Аліно Володимирівно, не розумієте, що означає слово "охоронець"? - З сарказмом промовив Андрій Миколайович. - Ну, так вже й бути, я поясню Вам його зміст. Це людина, яка зможе захистити мою дочку за найнепередбачуваніших обставин. І я не розумію, чому Вас так збентежили мої слова.

- Це я не розумію, чому Ви вирішили, що в нашій школі раптом мають виникнути якісь непередбачувані обставини? І від кого Ваш охоронець збирається захищати де..., - я запнулась і розгублено поглянула на нього. - Андрію Миколайовичу, Ви якось пов'язані з криміналом?