РОЗДІЛ 9

Через декілька хвилин я знову взялася за кермо і поїхала додому, намагаючись не відволікатися на роздуми про цю розмову.

Телефон знову задзвонив. То була Ліза. Я її ігнорувала. Нехай кричить у порожнечу. Це вже не моя проблема. Так?

Я повільно відкрила двері квартири, втомлена від емоцій і зосереджена на думках про дітей. Але, на моє здивування, у вітальні стояв Денис. Він повернувся з роботи раніше.

На кухні поралась Олена, а в спальні я чула розмови Тетяни і дітей.

Бойко дивився на мене з-під лоба. Схоже, насувалась буря.

– Де ти була? – запитав він суворим голосом, навіть не привітавшись.

Я глибоко вдихнула, намагаючись зібратися. Нерви були на межі після розмови з Лізою, але я не мала наміру показувати власну слабкість зраднику. І взагалі, яке він мав право говорити зі мною в такому тоні? Наче мав підозри у чомусь.

– У гіпермаркеті, – відповіла я спокійно. – Купувала продукти та необхідні речі.

– І що, цього разу на це пішло аж стільки часу?

Його голос був сповнений обурення, і я відчула, як мій терпець починає уриватися. Втома від дня, наповненого стількома подіями, знову дала про себе знати.

– У магазині буває черга, а ще потрібно вибрати якісні продукти. Ти б знав про це, якби частіше туди навідувався.

Він підійшов до мене впритул, нависаючи як гора.

– Ти провела у магазині цілий день?

– Не цілий авжеж, але…

– Я спеціально прийшов додому раніше, – продовжував він, навіть не дослухавши мене, – щоб побути з тобою та дітьми. А ти десь вештаєшся!

Я здивовано подивилася на нього. Його обличчя було сповнене гніву, і я відчула, як всередині мене піднімається хвиля взаємного обурення.

– Вештаюсь? – повторила я, не вірячи власним вухам. – Хіба то не ти казав, щоб я приділила час собі? Я приділила. І що ж тебе не влаштовує цього разу?

Він вдарив кулаком по стіні над моєю головою, і я здригнулась від переляку, зовсім не очікуючи такої шаленої реакції від чоловіка.

– Ти з глузду з’їхав, Бойко? Що ти витворяєш?

– З ким ти була, Єво? – процідив він. Його обличчя почервоніло, а в очах стали помітні судинки.

– Ти мене ревнуєш, чи вже в чомусь звинувачуєш?

– Думаєш я не знаю, що ти хочеш мені помститися? Зізнавайся, ти вже це зробила, чи тільки збираєшся? – чоловік міцно схопив мене за плечі, його пальці вп’ялись у мою шкіру наче пазурі, викликаючи біль.

– Ти що, збожеволів? – запитала я. – У тебе є докази, чи ти просто вирішив влаштувати сцену, бо твоє життя стало занадто нудним?

– Ти думаєш я сліпий, Єво? Не бачу яка ти гарна? Ти мені в сексі відмовляєш, а сама виряджаєшся як на свято. То для кого це все?

Раніше я захоплювалась витримкою чоловіка, його спокоєм та непохитністю, але зараз, здавалося, він втратив не тільки залишки совісті – розум. Я не впізнавала Дениса. Що з ним сталося?

– Хочу нагадати, ти ніколи не любив атракціони, а зараз влаштовуєш мені їх щодня. Твої зради, вагітність коханки, публічне приниження, ультиматум як ми маємо жити після всього, погрози забрати в мене дітей… Що далі, Бойко? Піднімеш на мене руку?

– В тебе хтось є, Єво? Відповідай мені, – як заціпило його.

Я зціпила зуби. Мій телефон знову задзвонив. На екрані висвітився вже знайомий номер.

Це була Ліза.

– Хто це дзвонить? – примружився Денис.

– Це твоя коханка, – зневажливо сказала я, вкладаючи телефон до його долоні. – Чи не хочеш їй відповісти?

– Що це за ігри, Єво?

Я відчула, як у мені кипить гнів. Він насправді вважає, що це я повинна виправдовуватись перед ним за будь-які свої дії?

– Спитай у неї сам, Бойко. Звідки я можу знати?

Він прийняв виклик, але нічого не встиг сказати, бо Ліза почала несамовито кричати:

– Ти шмат лайна, ось ти хто, зрозуміла? Нікчемний, старий, огидний шмат лайна, який нікому не потрібен. Краще сама піди від Дениса, інакше я влаштую тобі і твоїм дітям таке життя, що ти позаздриш, що не вмерла! Затямила?

Брови Дениса полізли на лоб, тепер він почервонів та потемнів обличчям з іншого приводу.

Що? Невже не очікував, що його Ліза має зуби та пазурі?

– Ліза? Що це ти собі дозволяєш? – озвався до неї чоловік твердим кам’яним тоном, яким можна було вбивати.