РОЗДІЛ 7

Зранку мене переслідував біль у голові, спина стала кілком, а настрій був взагалі кепським.

Треба було щось вирішувати з цим диваном на кухні, місяць на ньому спати я не витримаю.

Мабуть Денис це прорахував, бо не тиснув на мене, аби поверталась у спальню. Знав, сама прийду.

Я натягнула халат після душа і повернулась на кухню, де намагалася зосередитися на приготуванні сніданку для дітей. Відчувала себе як робот, автоматично виконуючи звичні дії: варила кашу, нарізала хліб, розливала чай. Діти ще спали, і я цінувала цю коротку хвилину спокою перед початком дня.

В цей момент я почула дзвінок у двері. Хто б це міг бути так рано?

Я насторожилась, але продовжувала готувати сніданок. Бо Денис, який спритно з’явився зі спальні, пішов відчинити двері.

Він на когось чекав?

Я слухала, як чоловік розмовляв з кимось біля входу, але слів не розрізняла.

За кілька хвилин Денис повернувся на кухню, а за ним увійшла молода рудоволоса жінка. Вона мала на собі легке літнє плаття, а на обличчі – широку усмішку, яка лише додавала їй яскравості. Моє серце завмерло на мить, але я швидко взяла себе в руки.

Хто це?

Невже на мене знову чекають розбірки з черговою коханкою чоловіка?

–  Єво, це Олена.

– Привіт, – сяйливо посміхнулась мені жінка.

Чи буває так, щоб людина не сподобалась з першого погляду? Зі мною сталося саме це, навіть тельбухи у вузол скрутило від одного вигляду незнайомки.

– Вітаю, – стримано кивнула я, не спускаючи очей з чоловіка в очікуванні, коли він пояснить, чому ця жінка тут опинилась. Денис не забарився.

– Олена буде нашою хатньою робітницею. Готуватиме, прибиратиме, зробить все, з чим тобі потрібно буде допомогти.

Руда продовжувала широко посміхатися, наче її заклинило, хоча очима вже професійно обмацала нашу квартиру та мого чоловіка. Я зрозуміла, що Олена не тільки залюбки виконуватиме мої обов’язки по господарству, але й Дениса розрадить за потреби.

Чи мало мені боліти від цього? Ні. Але…

– Хвилиночку, – нервово посміхнулась я, і потягнула Бойко у спальню. – Нам потрібно поговорити наодинці.

– Що? – ліниво поцікавився в мене чоловік, коли я зачинила за нами двері. – Невже ти не оцінила мій сюрприз?

– О, я оцінила. Хатня робітниця, Денисе?

– Так, – кивнув він. – Ти ж завжди казала, що тобі важко самій зі всім давати раду, ти втомлюєшся, щоденна рутина набридає і всяке таке.

Слова чоловіка змусили мене розгубитися.

– Я думала, ти мене не слухав…

– Я завжди тебе слухаю, Єво, – наголосив Бойко. – У Олени гарні рекомендації, вона звільнить твій час.

– Тобі набридло їсти в ресторанах?

– І це також, – посміявся він. – Ця жінка на мене зуба не матиме, тож без їжі у власному домі я не залишуся. А якщо серйозно, Єво…

Денис взяв мене за руки.

– Що?

– Я хочу щоб ти приділила час собі.

Круговими рухами пальців Бойко легенько розтирав мої долоні. Колись я дуже любила ці його доторки, вони мене заспокоювали. Та чого брехати? Моє тіло ще й досі пам’ятало, який магічний ефект на нього може справити цей чоловік. П’ятнадцять років з життя так просто не викинеш.

– Не зрозуміла.

– Сходи в салон, поїдь на якусь декілька годинну екскурсію, відвідай музей, запишись на курси англійської, ти ж колись хотіла. Я не знаю… – він почухав маківку, замружившись. – Зроби щось для себе.

Що це було? Невже Бойко почав відчувати провину за те, що вчинив з нашою родиною?

– Навіщо це, Денисе? З чого така щедрість і турбота про мене?

– Невже я ніколи про тебе не піклувався, люба? – нахмурився він. – Бути такого не може.

– Піклувався авжеж, але частіше пропадав на роботі. Я просто не розумію, до чого ось це саме зараз?

– Це давно треба було зробити. Ми можемо собі таке дозволити, – сказав Денис. – Я хочу, щоб ти була моєю дружиною, Єво, а не хатньою робітницею чи нянею дітям.

Бойко проникливо дивився мені в очі. В цю мить було легко піддатися його харизмі, повірити, що чоловік дійсно це робив задля мене, він дійсно шкодував про те, що сталось, і таким чином вибачався.

– Нам потрібні зміни, я вже вчора про це казав. І можливо такий мій крок наблизить той час, коли ти повернешся в нашу спальню, Єво.

Я ледве не скрипнула зубами, але в останню мить вдалося притримати бажання, щоб не продемонструвати власне розчарування.

Бойко не про мене піклувався, виключно про себе. Мій маленький бунт з їжею його не зачепив, а от відмова в сексі…

Ні про яку совість навіть не йшлося, чоловік діяв у власних інтересах. І хоч мені хотілося бурхливо відмовитись від його «щедрості», хоч Олена одразу мені не сподобалась, але… Це розв’язувало мені руки у виконанні мого плану, тож…