РОЗДІЛ 6

Перед тим, як зайти в квартиру, я вирішила стерти дані з GPS машини. Я не могла ризикувати, щоб Денис відслідковував мій маршрут і дізнався про мої зустрічі. Це був ще один крок до моєї незалежності і безпеки.

Вдома було тихо. Діти з нянею ще не повернулися. Я мала час, щоб привести себе до ладу перед їхнім приходом та почати готувати вечерю.

Я пройшла на кухню, зробила собі чашку чаю і сіла за стіл, дозволяючи думкам упорядкуватися. Мої руки трохи тремтіли від хвилювання, але всередині було спокійніше.

Довго чекати не варто було. Марія Іванівна дала мені номер адвоката, і я знала, що це наступний крок у моєму плані. Зібравши свою сміливість, я дістала телефон і набрала номер Козака Івана Степановича.

– Алло, слухаю, – почувся глибокий чоловічий голос.

– Добрий день, – почала я трохи нерішуче. – Мене звати Єва Бойко. Мені порадила звернутися до вас Марія Іванівна Приходько.

– Ах так, звісно, – голос адвоката став м'якшим і доброзичливішим. – Марія Іванівна вже повідомила мене про вас. Як я можу вам допомогти, пані Бойко?

– Я б хотіла зустрітися з вами якнайшвидше, – сказала я, намагаючись тримати голос рівним. – Мені потрібна юридична допомога у процесі розлучення.

– Розумію. Завтра о 10-й годині вам буде зручно? – запитав він.

– Так, це буде чудово, – погодилася я. – Дякую вам.

– Не хвилюйтеся, пані Бойко, – сказав Іван Степанович. – Я зроблю все можливе, щоб допомогти вам. До зустрічі завтра.

– Дякую, до зустрічі, – відповіла я і поклала слухавку.

Зробивши перший крок, я відчула полегшення. Завтра я зустрінуся з адвокатом, і це буде початком нового етапу в моєму житті. А поки що… Вартувало приготувати вечерю для дітей.

Я витягла з холодильника овочі та куряче філе. Розрізаючи помідори, моркву та паприку, я думала про те, як моє життя зміниться після розлучення. Нехай біль від розбитого серця всередині мене не вщух, але від того, що не стала покірно приймати нав’язаний Денисом сценарій подальшого життя, було навіть радісно.

Не вартувало погоджуватися з Бойко і сидіти з дітьми так довго, що дійсність диплому тепер доведеться підтверджувати курсами та атестацією. В мене голова макітрилась від думки, як же це я все буду суміщати? Ще й так, аби Денис не здогадався передчасно.

Поки курка смажилася на сковорідці, я приготувала соус, змішуючи йогурт із часником та кропом.

Приготування їжі завжди допомагало мені заспокоїтися. Думки про майбутнє, які раніше здавалися похмурими та безнадійними, тепер набували ясності та впевненості. Я знала, що попереду багато роботи, але відчувала в собі сили розпочати цей важкий шлях.

Я варта більшого, аніж життя зі зрадником та постійні приниження.

Коли курка була готова, я накрила на стіл і почала готувати салат. Нарізала овочі, додала оливкову олію, сіль і перець. Вечеря виглядала апетитно, і я відчула невелике задоволення від того, що встигла зробити щось корисне і смачне для своєї родини.

Якраз в цей момент повернулися діти з нянею. Я почула їхні голоси у коридорі, і серце наповнилося радістю.

– Мамочко, ти не повіриш! – захоплено вигукнула Іринка, знімаючи свої танцювальні туфлі. – Сьогодні на занятті ми вивчали новий танець. Я так довго на нього чекала!

– Це чудово, Іринко, – посміхнулася я, нахиляючись, щоб обійняти її. – Розкажеш мені про нього докладніше?

– Звісно! – відповіла вона, очі блищали від захоплення. – Це був вальс, і наш тренер казав, що в мене дуже добре виходить.

– Ти моя розумничка, пишаюсь тобою.

– Я пізніше, якщо хочеш, покажу тобі, чого навчилась.

– Обов’язково. Я точно не можу це пропустити.

Поки ми з Іринкою розмовляли, до кімнати забігли двійнята. Вони наввипередки почали розповідати про свій день.

– Мамо, мамо, – вигукнув Дмитрик, підстрибуючи на місці. – На гуртку ми сьогодні вчили нові літери. Я скоро знатиму весь алфавіт.

– А я намалював велике сонце, – додав Михась, піднімаючи вгору аркуш з малюнком. – Учителька сказала, що це найкраще сонце, яке вона бачила!

– Ви такі молодці, – сказала я, обіймаючи обох одночасно. – Я так пишаюся вами.

– А тепер ми можемо подивитися мультики?

– Тільки після вечері, – відповіла я з посмішкою. – Тож ідіть мити руки і сідайте за стіл.

Я помітила, як Тетяна стоїть біля дверей і посміхається, спостерігаючи за нашою родиною. Її теплий погляд і доброзичливість змусили мене відчути сором за свої попередні підозри. Я справді вважала, що вона може шпигувати на Дениса, але зараз зрозуміла, як несправедливо було так думати. Хіба вона колись хоч щось погане мені зробила? Схоже, після зради Бойко я почала всюди бачити ворогів.

– Тетяно, – звернулася я до неї, – залишайтеся з нами на вечерю.

– О, пані Єво, – відповіла вона, трохи зніяковівши. – Дякую, але я не хочу турбувати вас.

– Жодних турбот, – запевнила я її. – Ви завжди допомагаєте нам, і це буде чудова нагода для всіх нас повечеряти разом.