2.3

Петро Олександрович мовчав, а я відчула, як сльози почали стікати по моїх щоках. Не витримала, зірвалась.

– Як на мене ти занадто бурхливо реагуєш, – нарешті сказав чоловік.

– Що? – мені здалося, ніби неправильно почула. – Занадто бурхливо?

– Ну погуляв Денис з якоюсь кралею. Ти її бачила? Вогонь-дівка, я б і сам…

– Що?

Петро Олександрович гимикнув та домовляти не став.

– Ну з ким не буває? З рештою, це просто життя.

Я зціпила зуби.

– Тобто подружня зрада, як на вас, то це буденна справа? Можливо, саме ви вклали у сина такі сімейні цінності?

– Ну ти вже не переступай межу, Єво. Говори та не заговорюйся, – нахмурився він. – Так, Денис зробив помилку.

– Він мене зрадив!

– Та хто з нас взагалі не помиляється? – знизав плечима чоловік, не втрачаючи спокою. Він наче сюжет серіалу обговорював зараз, а не те паскудство, яке учинив його син.

– Ще й привселюдно мене принизив.

– А тут я на твоєму боці. Хочеш гуляти? Гуляй. Але так, щоб жінка не знала. Та й репутація перше за все. Ця Ліза обрала дуже невідповідний момент для зізнання, стільки людей у свідках…

Я задихнулась від обурення.

– Тобто за наш шлюб ви взагалі не хвилюєтесь? Тільки за те, що подумали люди?

– А що станеться зі шлюбом? Ой перестань, ви ж стільки років разом. З університету ще.

– Отже, якщо ми з вашим сином п’ятнадцять років разом, то я маю йому все пробачати автоматично? Так по-вашому?

Петро Олександрович ще й досі не вийшов на пенсію, був нефрологом, користувався повагою у вузьких та широких колах. Я завжди вважала його виваженим, розумним, порядним чоловіком, раділа, що Денис вирішив наслідувати батька і пов’язати своє життя з медициною. А зараз в мене очі відкривалися не тільки на чоловіка, але й на свекра.

Схоже, вони обидва полюбляли стрибати в гречку.

– Ну ти ж розумна жінка, Єво. Навіщо ці концерти? Гадаєш такою реакцією ти втримаєш Дениса біля себе?

Господи, мене не полишало відчуття, що цей кошмар ніколи не скінчиться.

– З чого ви вирішили, що я збираюся його тримати?

– Невже розлучатись надумала? – повернувся він до мене.

Я і сама не знала, що саме хочу, як вчинити чи до чого призведе ця катастрофа. Зараз все кипіло всередині від емоцій, розважливість не вмикалась.

– А якщо і так? – виклично задерла підборіддя я.

– Та ну, дівчинко, це ж не серйозно: погуляє-перебіситься і будете жити, як жили до цього.

Жити як до цього? Це як? Просто закрити очі, що мій коханий чоловік мене зрадив? Забути?

– У вас все занадто легко, Петро Олександровичу. Я так не можу.

– Хочеш добре жити, щоб діти росли у повноцінній родині – навчишся, – твердим голосом викарбував чоловік. – І взагалі, як ця історія позначиться на його кар’єрі, ти подумала?

– Та мені начхати на його кар’єру!

Він гимикнув, наче почув щось кумедне, але руками сильніше стиснув кермо.

– Ну правильно, живеш на всьому готовому, тож і про кар’єру чоловіка не думаєш.

– Що? Та як ви взагалі смієте таке мені казати? Чи забули, що я такий самий лікар, як і ваш син?

– Який ти лікар, коли ні одного дня не працювала?

– Бо народила Іринку.

Я тоді на останніх термінах вагітності закінчувала інтернатуру, навіть пологи розпочались на роботі. Іринка народилась зі слабким здоров’ям, тож продовж першого її року життя для мене розпочалось персональне пекло.

Денис будував кар’єру, брав додаткові зміни, ми ледве кінці з кінцями зводили. Я ходила вічно недоспана і нервова, але навіть в той період, я була певна, ми були щасливі. Помилялась?

– А щоб не йти на роботу – завагітніла вдруге.

– Та ваш син сам вмовляв мене на другу дитину, – задихнулась несправедливою образою я. – Хто ж знав, що двійнята будуть?

Друга вагітність далась мені важко: подвійне навантаження, ще й гестоз розпочався – я ледь не гегнула від високого тиску. Але хлопчики народились здоровими і не потребували такої пильної уваги від мене, як їхня сестра.

Денис стабілізувався на роботі, став гарно заробляти, ми навіть дозволили собі няню. А потім взагалі придбали квартиру в новобудові і дві машини.

Життя налагодилось: родинне гніздечко вимостили, діти підростали, ми раз у пів року обов’язково їздили кудись відпочивати. Між нами з Денисом досі палала пристрасть, так одяг один на одному ми не зривали, але кохання продовжувало горіти.

Здавалося, ось вона – нарешті біла полоса, живи і радуйся. Тому ця бомба, яку Ліза скинула мені на голову, розбила вщент мій звичний Всесвіт.

Ми регулярно мали секс. Господи! Як взагалі я могла здогадатись, що між нами тепер є хтось третій?