Глава 23. Корисливець

- А як щодо браслету? – я простягнула руку, продемонструвавши гру бузкового, яскраво-жовтого і отруйно-фіолетового відблисків на камінцях.- Ти зможеш його із мене зняти? Бо в іншому разі…

- Дійсно, справа лише в браслеті, - клацнувши пальцями, Рохерт Веллс матеріалізував тацю, на якій стояла порцелянова супниця та дві тарілки, ложки та пухкі булочки. – Але для того, щоб я спробував зняти цю магічну річ, мені потрібен твій особистий підпис у контракті.

- Та ти корисливець, - пробурмотіла я, повільно підходячи до столу - від супниці долинав апетитний запах курячого бульйону.

- А ти невже ні? - відкриваючи кришку, демон узяв ополоник, зачерпнув та налив страву в одну з мисок. – Кожен із нас перш за все шукає своєї вигоди. Я – насолоджуватимуся твоїм тілом, ти – отримаєш надію здобути свободу.

- І що, ти навіть не запропонуєш мені вити за тебе заміж? - сідаючи на краєчок стільця, я облизнула губи.

- Навіщо мені це? Мені потрібні лише твої пестощі та поцілунки… Ну і ще дещо, але тільки за взаємною згодою.

- А якось по-іншому отримати свободу мені не можна? – похмуро процідила я, ковтаючи слину та обережно беручи до рук ложку.

– Ні. Мерщій поклади ложку і підпиши контракт, - чи то жартома, чи й справді загрозливо рикнув Рохерт Веллс.

- Але ж ти пропонував спочатку ознайомитися із текстом?

- Коли маєш бажання – ознайомлюйся.

 Кинувши мені сувій, чоловік почав нахабно їсти суп, голосно сьорбаючи, що мені аж потемніло в очах.

 Розгорнувши контракт, дивлячись на літери, наче крізь туман, я ледве розібрала, що там написано: «Контракт. Дівчина-землянка Анастасія Кузмінська зобов'язується за вимогою Рохерта Веллса, повелителя грошових демонів, спадкового графа території Першого кола за входом у Чорну діру, що три дні Земної повні по три години поспіль беззаперечно надавати йому обумовлені послуги – а саме: віддаватися за його побажанням».

- Добре, я підпишу, - тремтячою рукою розправляючи папір, я мало не вивихнула очі, поглядаючи на суп, що все ще холонув у моїй тарілці.

 От би ще місяць тому хтось мені сказав, що я настільки сильно зажадаю якоїсь юшки, що підпишуся на ганебну послугу – віддаватися не нареченому і не чоловікові, а просто якомусь ледь знайомому типу, хоч і на керівній посаді, – подумала я.

- Підписуй, - матеріалізувавши перо, хлопець подав його мені, і я єдиним розчерком підписала собі вирок.

- Все. Тепер можна їсти? – я була за мить від голодної непритомності, подаючи йому підписаний контракт.

- Так, все вірно, їж, - дозволив Рохерт Веллс, швидко вихоплюючи договір із моїх рук.

Я була просто в шоці, тому відкинувши ложку, схопила тарілку з супом і випила все єдиним ковтком. Потім, відкинувшись на спинку стільця, заплющила очі, згоряючи від сорому за свій вчинок.

- І що тепер? - запитала я немов саму себе, не відкриваючи повік. – Яким способом ти маєш звільнити мене від браслета?

- За допомогою перстня, якого ти на собі ховаєш.

- Що?!.. - мої очі миттєво розширилися, подих перехопило, а серце застукотіло так гучно, що готове було вистрибнути з грудей. - Як ти про нього дізнався?

- Не забувай, красуне, - нахилившись до мене, хлопець витягнув руку через стіл і взяв двома пальцями мене за підборіддя, - мій літаючий палац наповнений невидимими та безтілесними сутностями, які повсюди. Вони все бачать, усе чують – і відразу ж доповідають мені. Ось і зараз один із них нашіптує, що ти бажала б радше з’їсти запеченого окуня, аніж суп. Я вгадав?

- Так, хотіла ... - хитнувши головою, я спробувала звільнитися від чіпких пальців демона. Ось тільки мені це не вдалося. Підвівшись, Рохерт Веллс нахилився та витягнув губи, наче для поцілунку.

- Це ж тепер є можливим? – скрадливо запитав він.

- Ні, - я заперечно похитала головою, - у контракті такого пункту немає.

- А я ніколи не порушую договорів, - знову сівши на стілець, Рохерт Веллс примружився. – Ти все ще хочеш риби?

- Хочу, - хмикнула я, бо, звичайно ж, зовсім не наїлася тією ложкою супу, що випила одним ковтком.

- Гаразд, як скажеш … та спочатку маєш виконати те, що прописано у контракті.

- Щойно ти казав, що місяць убуває, - сказавши це, я подивувалася, що зовсім не проти віддатися цьому нахабному красунчику, хоча б і просто зараз.

- Так і є, - відкинувшись на спинку стільця, той виразно на мене подивився, на мої губи, - але в такому разі  я теж не зобов'язаний виконувати усі твої забаганки. На обід буде лише суп, от цим і вдовольнишся.

- Яке нахабство... - зашипіла я, від обурення червоніючи. – Опуститися до такої ницості? Невже не знаєш, що із жінками так не можна? Справжні чоловіки так не роблять, - навіщось додала добряче скомпрометовану фразу.

- А хто тобі сказав, що я хочу бути справжнім чоловіком? - рука демона поповзла вниз, потім раптово простягнулася в мій бік. - Ні, ти зробиш це сама. Іди сюди, крихітко, і своїми ніжними пальчиками розстебни на мені сорочку. А потім, я бажаю, аби ти роздягнулася сама. Я ж сидітиму та дивитимуся на тебе звідси. Давай же, я чекаю.

- Як скажете, ваша величносте графе, - вдаючи, що дію награно, насправді ж просто-таки ціпеніючи, я підвелася зі стільця та на ватяних ногах підійшла до усміхненого блондина, артистично нахилилася та простягнула руки до коміра його сорочки, почала повільно розщібати ґудзики, затамувавши подих та уникаючи погляду на його обличчя.

- От і чудово. Як приємно відчувати на собі доторки твоїх пальчиків, просто мммм….

- Але як же моє визволення – від браслета? І перстень…

- Це все буде потім, - розслаблено відкинувшись на спинку крісла, хлопець грайливо вхопив мене за волосся, потягнув до себе, а потім, коли не втримавшись на ногах, я сіла йому на коліна, ніжно погладив по обличчю. - Я тобі обіцяю, крихітко, що ти матимеш повну свободу дій.

- Бо ти відразу ж мене звільниш?