Розділ 28

Сама не знаю, звідки у мене беруться сили, щоб не видати свої бурхливі емоції й більш-менш спокійно поводитися в колі близьких людей. І навіть після появи Кирила, який все-таки зумів випровадити нахабну і безцеремонну гостю і всіляко намагався вловити мій погляд, я намагалася стримувати себе. Хоча в голові у мене був повний хаос, а серце розривалося від безлічі суперечливих почуттів. І, якщо чесно, я не знала, що мені робити далі. Адже скоро наше свято закінчиться, рідні підуть відпочивати, а я залишуся наодинці з реальністю, що повалилася на мене, і з чоловіком, який... зрадив мене. І те, що нас чекає не найлегша розмова, я навіть не сумнівалася. Ось тільки чи зможу я так само добре контролювати свої емоції, коли ми залишимося наодинці? І чи не розіб'ється остаточно моє серце, коли я дізнаюся всю правду?

- Ну, що, іменинниці, ходімо, я прочитаю вам перед сном казку, — Кирило підхопив на руки маляток і попрямував з ними в дитячу. - А наша мама нехай йде відпочивати.

- Я не втомилася і сама вкладу дівчаток, — я увійшла слідом за ними в кімнату і з викликом поглянула на чоловіка. - А ось тобі точно потрібно відпочити після важкого, виснажливого відрядження і несподіваних новин та візитів. Так що...

- Тато, тато, казку, — весело защебетали Богдана і Злата, обіймаючи батька своїми маленькими ручками.

- Яна, я розумію, що винен перед тобою і ти маєш право сердитися на мене, — тихо промовив Кирило, міцніше притискаючи до себе дочок. — Але я дуже скучив за дівчатками.

- І ми скучили, — дружно кивнули голівками малята й обсипали обличчя батька поцілунками. - Дуже скучили.

- Ну, якщо дуже... На добраніч, мої зайчики, — намагаючись стримати сльози, якими зовсім не вчасно почали наповнюватися мої очі, посміхнулася я дівчаткам. — Нехай вам насняться найказковіші й найчарівніші сни.

Я обійняла дівчаток і поцілувала їх у щічки, швидко вийшла з кімнати.

"Ага, давай зараз ще влаштуємо тут потоп з твоїх сліз. Щось ти зарано розслабилася, Яна. Ще скажи, що вирішила пробачити його і забути про зраду. Давай, розчаруй мене остаточно" - знову починає читати свої повчання мій внутрішній голос.

- Навіть якщо Кирило зрадив мене - це не означає, що він поганий батько. І дівчатка... Вони... вони дуже люблять його. І як я зможу..., - ковтаючи сльози, тихо шепочу я і прискорюю крок, щоб швидше опинитися в найдальшому куточку саду.

Там між деревами й кущами троянд причаїлася маленька, затишна альтанка. І тільки в ній я зможу остаточно дати волю своїм сльозам і емоціям.

- Як же це важко і нестерпно боляче! - я вбігаю в альтанку і з моїх грудей виривається приглушений крик.

Я так намагалася тримати себе в руках і бути рішучою. І навіть зуміла холоднокровно і без зайвих емоцій відреагувати на візит Кіри. Але я не змогла встояти перед іскристими від щастя очима моїх дівчаток, в яких я бачила величезну любов до їх улюбленого тата. А вся моя рішучість розбилася на дрібні осколки, які впивалися в моє серце і душу. І опустившись на лавку, я відпустила свої почуття та емоції, які вилилися з мене потоками гірких сліз і ридань.
*****
- Дівчатка вже заснули, - я здригаюся, почувши голос Кирила і вся стискаюся, коли на мої плечі опускаються його теплі долоні. - Я знав, що знайду тебе саме в цій альтанці. Яне, послухай, нам потрібно...

Чоловік сідає переді мною навпочіпки й дбайливо бере в долоні моє обличчя. А у мене хоч зовсім не залишилося сил, але я все ж намагаюся вирватися з цих теплих і ніжних обіймів. Я не хочу, щоб він бачив моє заплакане обличчя й очі, в яких зараз відбивається відчай і біль. Але Кирило не має наміру відступати та наші погляди зустрічаються...

- Малюк, пробач мені. Я не хотів заподіяти тобі біль, - з гіркотою видихає він, покриваючи моє обличчя поцілунками, а коли я починаю чинити опір, обіймає мене своїми міцними обіймами. - Моя дівчинко, я знаю, що дуже винен перед тобою. Але прошу, не відштовхуй мене. Так, я розумію, що давно вже мав поговорити з тобою. Адже ми домовлялися бути чесними один з одним. Але я хотів захистити тебе і дівчаток... Думав, що впораюся сам, а вийшло, що ще більше заплутався. Тонув у брехні й тягнув вас за собою. Але я обіцяю, що буду дуже старатися все виправити. Я зроблю все можливе і неможливе, щоб ти знову довіряла мені. Яночка, я дуже люблю тебе і наших дівчаток. І мені дуже соромно, що я так неадекватно відреагував на новину про твою вагітність. Я просто трохи розгубився. Але повір, я дуже радий, що у нас буде малюк. Справді, дуже радий. І я його вже люблю не менше, ніж наших дівчаток. Дуже сильно люблю.

Кирило злегка відсувається від мене й обережно торкається долонею до мого живота. А у мене перед очима проносяться події сьогоднішнього дня. І попри ніжні дотики чоловіка, мене немов пронизує розряд струму.

- Так само як і її малюка?! - відштовхуючи руку Кирила, з болем і гіркотою видихаю я.