Розділ 25

- Ось і чудово, що наша дружна родина, нарешті, вся в зборі. У мене для вас, рідні мої, є радісна новина. Як і мріяли бабусі та дідусі, скоро наша команда стане більшою. Правда, поки не знаю, чоловічу чи жіночу команду чекає поповнення. Але це ж не так і принципово. Правда? Головне, що ми всі будемо так само сильно любити малюка, як і наших дівчаток, - забігши в кімнату, де вже зібралася вся наша родина, якомога радісніше вимовила я.

І коли вся наша дружна компанія кинулася з радісними криками обіймати й вітати мене, я нарешті змогла дати волю сльозам. І хоча моє серце розривалося від болю, я все-таки знала, що це не тільки сльози відчаю, а й величезного щастя. Так, ось так, виявляється, буває, коли всередині змішуються абсолютно протилежні почуття. А радісні обличчя моїх рідних додавали мені впевненості в тому, що мого, ще зовсім крихітного малюка, вже всі люблять і дуже чекають на його народження.

- Ну, донько, ось це сюрприз так сюрприз, - обіймаючи мене, розплився в задоволеній посмішці тато. - І знову Кирилу просто неймовірний подарунок піднесла. Так, а де, до речі, наш іменник? Нам вже не терпиться привітати майбутнього татка.

- А головне подивитися на його бурхливу реакцію. Пам'ятаєте, як він скакав від захвату, коли дізнався, що Яночка вагітна нашими дівчатками, - весело розсміявся батько Кирила. - Думаю, цього разу його реакція буде ще феєричнішою. Адже він так мріяв про сина. Хоча я впевнений, що і дочці теж буде дуже радий.

Знав би Микола Петрович, як мене боляче ранять його такі щирі, наповнені радістю слова. Кожне з них пронизувало моє серце і я насилу стримувалася, щоб не зірватися і не кинутися бігти з цієї кімнати, з цього будинку, з цього міста. Та я взагалі хотіла просто зникнути, випаруватися. Тому що я вже бачила реакцію чоловіка і не зможу забути всі ті емоції, які промайнули в його очах. І вже точно я не помітила в них феєричної радості. Ну, це й зрозуміло, адже мрія Кирила вже здійснилася.
 
- Так куди зник наш іменник? У нас, звичайно, не такі карколомні й круті подарунки, як твій, донечко. Але все ж теж хочеться порадувати улюбленого зятя, - обіймаючи мене, просто світитися від щастя моя мама.

А я збираю в кулак всю свою витримку і мужність, щоб не видати свої справжні емоції. І серед загальної веселості й радості ловлю на собі пильні погляди Віри Володимирівни та Ніки. Я бачу в їхніх очах тривогу і точно знаю, що вони відчувають, як мені зараз важко стримувати свої почуття й емоції. А коли в кімнату заходить Кирило і на нього валяться радісні крики й обійми, я, підхопивши на руки дівчаток, тихо йду в їхню кімнату. У мене просто немає сил, щоб спостерігати, як мій чоловік буде намагатися зображати щиру радість. Хоча, може він особливо і не буде обтяжувати себе. Кілька хвилин тому він зробив свій вибір. І як би мені не було важко і боляче приймати реальність, я теж повинна зробити свій. Але спочатку я все-таки повинна поговорити з Кирилом. Ні, я не збираюся влаштовувати скандали й битися в істериках. Мені від цього точно краще не стане. Я просто хочу зрозуміти, чому він так жорстоко вчинив зі мною і нашими дітьми. Адже Кирило знає, як сильно ми з дівчатками його любимо. Та він сам постійно говорив мені про свої почуття і переконував, що ми з дівчатками найдорожчий подарунок, який піднесла йому доля. То що могло статися, що він так легко зрадив нас? І чому він боягузливо мовчав про свою зраду? У моїй голові проноситься безліч питань і тепер я просто впевнена, що змушу Кирила відповісти на них. Я більше не хочу жити в постійних сумнівах, страху і брехні. 

- Мамо, а ми будемо татові подачки давати? - веселе щебетання дівчаток перериває потік моїх не найрадісніших думок. - Він нам багато подарунків подарував. І ми теж хочемо його подарувати.

- Звичайно, будемо, мої зайчики, - посміхаюся я, обіймаючи малечу. - Зараз складемо ваші малюнки й вироби в гарний пакетик і подаруємо татові.

Я з величезними зусиллями, але все ж беру під контроль свої почуття та емоції. Як би мені не було важко, я не можу зіпсувати день народження моїм бешкетникам. Та й наші рідні так готувалися до цього свята. А як вони раділи новині про мою вагітність. І тільки одна найулюбленіша і найдорожча мені людина... Я знову ледве стримую сльози, згадуючи реакцію Кирила. Але розслаблятися ніколи, бо Богдана і Злата вже тягнуть мене в кімнату, щоб скоріше привітати улюбленого тата з днем народження. І коли дівчатка підбігають до Кирила, а він підхоплює їх на руки, міцно притискаючи до себе, а вони весело сміються, обіймаючи його за шию своїми маленькими ручками, моє серце немов розривається на тисячу маленьких осколків.