Розділ 20

- Спи спокійно, моя дівчинко. Я поруч і буду охороняти твої сни, - крізь сон чую тихий і заспокійливий шелест вітру.

Мені так добре і спокійно в його ніжних, надійних і таких... рідних обіймах. Рідних?! У моїй затуманеній, напівсонній свідомості спалахує маленька іскорка реальності того, що відбувається. І коли я починаю усвідомлювати, що перебуваю в турботливих і ніжних обіймах Кирила, всередині мене зароджується зовсім маленький і нерішучий протест.

Напевно, після всієї тієї незрозумілої ситуації з його колишньою, я повинна вирватися з міцних рук чоловіка і, щонайменше, змусити його розповісти всю правду про стосунки з цією Кірою. Але, мабуть, я дійсно сьогодні занадто втомилася від всієї тієї інформації, що звалилася на мене. І у мене просто немає сил і бажання влаштовувати розбірки. 

А ще я відчуваю, що в цей момент мені просто життєво необхідні ось такі ніжні й теплі обійми. Я хочу ще хоч трохи відчути себе коханою поруч зі своїм єдиним, найбажанішим і коханим чоловіком. Так, може, цієї миті я вчиняю боягузливо і малодушно. Але дуже хочу хоча б ще трохи побути у своєму світі, наповненому любов'ю, теплом і щастям. Тому що відчуваю, що дуже скоро цей світ почне руйнуватися. І хоча я знаю, що докладу максимум зусиль, щоб зберегти його і свою сім'ю, але... 

Я поки що зовсім не впевнена в тому, що, коли відкриється вся правда про мого чоловіка і його стосунки з Кірою, захочу боротися за примарне щастя і життя з людиною, якій більше не зможу довіряти. Ну а поки навіть рада, що перебуваю в напівсонному стані й мій маленький протест затихає. 

Я міцніше притискаюся до грудей Кирила, немов намагаючись ввібрати в себе його тепло і запам'ятати кожною клітинкою свого тіла ніжні дотики його рук. І, відпускаючи свій страх, сумніви та тривогу, я засинаю в таких рідних, надійних та улюблених обіймах, ще не підозрюючи, що ця ніч стане останньою ниточкою, яка ще пов'язувала мене і Кирила. А з настанням нового дня...

**

- Маленька, ти все-таки злишся на мене, - Кирило прискіпливо дивиться на мене, і в його словах я чую навіть не питання, а скоріше підтвердження припущень.

“Ні, любий, я, звісно, не злюся на тебе, а готова радісно верещати від новини, що твоя колишня або теперішня кохана з упевненістю стверджує, що чекає від тебе дитину”, — в голові проноситься уїдлива і цілком логічна у цій ситуації відповідь. 

Але я, вчасно згадавши настанови Ніки, все ж намагаюся стримувати себе. Влаштовувати скандал точно не в моїх правилах. Ми з Кирилом завжди дотримувалися думки, що краще спокійно обговорити наші проблеми і мирно вирішити їх, ніж тріпати одне одному нерви і виносити мозок. Але зараз я зовсім не готова до такої розмови. Мені потрібно хоч трохи розібратися в тій ситуації, яка відбувається в нашій родині. Та й повірити в зраду Кирила...

- Скажімо так, я не в захваті від твоєї чергової поїздки, - навіть сама дивуюся, наскільки стримано і спокійно звучить мій голос. - І дуже сподіваюся, що ти все ж таки дотримаєш свого слова і повернешся додому, щоб відсвяткувати наше потрійне свято. Хочеться вірити, що сім'я тобі все-таки дорожча, ніж... Загалом, роби так, як підказує тобі совість.

- Яно, я щось не розумію твого агресивного настрою, - обійнявши мене за плечі, Кирило з тривогою вдивляється в мої очі. - Мала, ти мене лякаєш. У нас же все добре?

- У нас все просто чудово, - як не намагаюся контролювати свої емоції, але з грудей все-таки виривається нервовий сміх. - Чи в тебе є причина сумніватися у цьому?

- Крихітко, я знаю, що винен перед тобою, - мені здається, що голос чоловіка злегка тремтить від хвилювання, а в його очах бачу розгубленість. - Адже обіцяв, що більше не буду надовго залишати тебе і дівчаток. Але для мене дійсно дуже важлива ця поїздка. Скажімо так, я хочу завершити одну важливу для мене справу. Янусю, ну ти ж завжди розуміла мене. І мені зараз дуже потрібні твоя довіра і підтримка. А я постараюся більше ніколи...

- Кириле, давай ти більше не будеш давати обіцянок, яких не зможеш дотриматися, - тихо, але рішуче кажу я. - А я завжди готова підтримувати тебе, якщо між нами, як і раніше, буде довіра. Інакше... Ти сам колись говорив мені, що не можна будувати стосунки на брехні, недомовленості та зраді. Вони знищують справжні почуття. Я дуже добре запам'ятала ці слова і завжди намагалася бути з тобою щирою. І дуже хочу вірити, що ти теж...

- Тату, мамо, - двоє маленьких ураганів вриваються у кімнату, заповнюючи її радісними криками. - Поїхали на дачу до дідуся і бабусі.

- Зараз поїдемо, мої хороші, - Кирило підхоплює дівчаток на руки, і на його губах з'являється щаслива усмішка. - Тільки пообіцяйте, що ви будете добре поводитися. І обов'язково слухайтеся мами.

- Будемо слухатися, - дружно кивають голівками дівчатка.

- Ну, ось і розумнички. Я дуже люблю вас, мої спритненькі. Маленька, і тебе я теж дуже сильно люблю, - тихо шепоче мені на вушко чоловік, обіймаючи мене разом з нашими дівчатками. - І я... Я пам'ятаю про свої слова та обіцянки. І після мого повернення ми обов'язково повернемося до цієї розмови. А поки я прошу тебе тільки про одне - ніколи не сумнівайся в моїх почуттях до тебе. І пам'ятай: ти та дівчатка - найдорожче, що є в моєму житті.