Розділ 14

- Почнемо, мабуть, з найголовнішого. Яка сволота загрожує нашим дівчаткам? І чому, як я розумію, ця ж сволота хоче зруйнувати вашу сім'ю?

Ніка дивиться на мене пильним, дослідницьким поглядом. І я навіть не сумніваюся - вона не відпустить мене додому, поки я не відповім на її запитання. Та я і сама вже не особливо проти, щоб поділитися з сестрою своїми тривогами та сумнівами. І розповісти про дівчину, яка наважилася загрожувати моїм дітям і найнахабнішим чином заявила, що батько її майбутньої дитини, мій чоловік. Тим більше ми дійсно завжди довіряли одна одній і ділилися секретами. Ніка була для мене не тільки улюбленою старшою сестрою, а й найкращою подругою. І я вже починала усвідомлювати, що без її допомоги й підтримки я точно сама не впораюся.

- Ну, не знаю, наскільки вірне твоє формулювання. Хоча, з огляду на нахабство і цинізм всіх слів, які вивалила на мене ця панянка, напевно, ти права.

І варто було мені зважитися на відверту розмову з сестрою, як вся інформація вилилася з мене прямо гірським потоком. Напевно, я дійсно втомилася тримати всі переживання і сумніви в собі й мені потрібно було виговоритися.

- Неймовірно! І ти збиралася самотужки розгрібати ось це все..., — з обуренням видихнула Ніка, здається, дуже намагаючись підібрати пристойні слова для вираження своїх емоцій. - Навіть не знаю, як культурно висловитися про цю... ситуацію. Тепер зрозуміло, чому ти втратила свідомість. Тримати стільки часу все в собі, а тут ще ця стерва не зрозумій звідки з'явилася. Прямо все одно до одного. І хоча я трохи в шоку від твоєї розповіді, але все-таки впевнена, що не варто робити поспішні висновки. Нумо міркувати логічно. По-перше, Кирило і раніше їздив у відрядження. Так, рідше ніж зараз, але ти ж знаєш, що вони розширюють свій бізнес. Валера теж часто в роз'їздах і я його тижнями не бачу. По-друге, я не думаю, що Кирило настільки негідник, щоб наважився привезти свою... Ну, загалом, він точно не ризикнув би привезти її в мою клініку. І по-третє, ви просто ідеальна сім'я і...

- І я повинна викреслити з пам'яті все, що наговорила мені ця... дівчина? - з роздратуванням поглянула на Ніку.

- Не забути, а не робити поспішних висновків. І тим більше не накручувати себе і не нервувати, - заспокійливо посміхнулася мені сестра. 

- Ну, так, просто спокійно жити й не "паритися", що у мого чоловіка є "кохана жінка", яка скоро народить йому сина. Відмінна порада, сестричко! - нервово зареготала я. - Ти тільки не ображайся, але як би ти вчинила, якби, не дай Боже, дізналася такі новини про свого Валеру?

- Задушила б власними руками, - з наймилішою і невинною посмішкою прощебетала Ніка.

Але міцно стиснуті кулачки якось зовсім не відповідали її добродушній посмішці. І я навіть злегка здригнулася, уявивши, як пальці сестри впиваються в шию Валери. Ну, так, щось розбушувалася не на жарт моя фантазія.

- Так, сестричко, розслабся, - мабуть, побачивши мій переляканий погляд, весело розсміялася Ніка. - Не така я вже кровожерлива жінка. Але щиросердні зізнання у всіх гріхах точно б витягнула у мого коханого чоловіка будь-якими методами. Ну, а потім би все проаналізувала, добре обдумала і вирішила пробачити його або... Хоча, другий варіант мені ось зовсім, не подобається. До речі, Яночка, а ми ж з тобою пропустили одну важливу деталь. Ця неадекватна дівчина, здається, сказала, що Кирило завжди був і буде її. Ось це "був". Тобі не здається...

- Це моє минуле, - ледь чутно прошепотіла я, відчуваючи, як злякано завмирає моє серце, а тіло пронизує крижаний холод.

Він проникає в найвіддаленіші куточки, немов забираючи у мене всю життєву силу. І тепер кожен рух, кожен подих дається з величезним силою.

- Яночка, що з тобою? Ти чуєш мене? Так, сестричко, ми ж домовлялися, що тобі не можна нервувати. І в першу чергу потрібно думати про дитину, - чую схвильований голос сестри й моє серце робить перший повноцінний удар.

А думка про дитину немов маленька іскорка спалахує в моїй голові, розносячи тепло по всьому тілу. Як би мені зараз не було боляче від тих спогадів, які так несподівано спливли в пам'яті, я повинна пам'ятати про те, що несу відповідальність за мою дитину. Хоча мені й важко контролювати свої емоції, тому що я згадала...

- Ця дівчина... Я бачила її... на фотографії, - зриваючись від хвилювання голосом, видихаю я. - Два роки тому. Кирило попросив мене знайти книжку. Ти ж знаєш, у нас велика бібліотека, а у нього часу завжди не вистачає. Загалом, я книгу знайшла і заодно вирішила собі взяти почитати. І коли відкрила книгу... побачила фотографію. На ній Кирило з дівчиною. Усміхнені, щасливі. І я...

- Яночка, може, не варто більше згадувати? - обійнявши мене, тихо сказала Ніка. - Я і так зрозуміла, що на фотографії була...

- Кирило сказав тоді, що це його минуле. А я і дівчатка - його сьогодення і майбутнє. І що він дуже любить нас. Що ми його щастя і він не уявляє своє життя без нас. Він навіть при мені порвав фотографію. Хоча я ж не вимагала від нього... І я повірила йому. Розумієш, повірила, тому що... Адже я люблю його. Дуже сильно люблю. І весь час вірила... А сьогодні... Ця дівчина..., — схлипнула я, більше не маючи сили стримувати свої емоції та сльози.

- Сестричко, тільки не плач. А з минулим і сьогоденням твого Кирила ми точно розберемося. Вважай, що приватний детектив, в особі твоєї старшої сестри, вже взявся до роботи. Ось відвезу тебе додому і поїду витягувати з коханого чоловіка подробиці їхньої з Кирилом бурхливої молодості. А завтра розпитаю дівчат про ту неадекватну дівчину. Так що не переживай, сестричко. Прорвемося, — підбадьорливо посміхнулася мені Ніка. — Ось навіть не сумнівайся.