Розділ 11

Обійми, поцілунок, побажання гарного дня і, як завершення нашої щоденної ранкової традиції, повітряний поцілунок, який я посилаю Кирилу, виглядаючи у вікно. Так, може для когось наша традиція виглядає занадто по-дитячому або надто ідеально і нереалістично. Сперечатися не буду, у кожного свої погляди на життя і сімейні стосунки. Але особисто для мене щира посмішка чоловіка, яку він дарує мені, перш ніж сісти в машину, як ще одне визнання в коханні й служить позитивним зарядом на весь день.

Заглянувши в дитячу і переконавшись, що Богдана і Злата мирно сопуть у своїх ліжечках, я йду на кухню, щоб побалувати себе чашкою ароматної кави.

Я люблю ось такі заспокійливі моменти, коли можна побути наодинці з самою собою. Подумати, помріяти й тихо порадіти своєму щастю. Так, я щаслива і вдячна долі за те, що вона зіштовхнула мене, в прямому сенсі цього слова, з чоловіком, завдяки якому в моєму серці тепер живуть справжні, щирі почуття. Він став для мене не тільки люблячим і турботливим чоловіком. Кирило - моя опора, мій захисник, моя друга половинка. Я вже просто не уявляю своє життя без нього і точно знаю, що наші почуття взаємні. Кирило дуже любить мене і наших дівчаток. І для нас сім'я - це любов, взаєморозуміння і повага один до одного. А ще вміння слухати й чути один одного. Так, я розумію, що повністю ідеальних сімей не буває. Іноді й у нас бувають суперечливі моменти. Я, наприклад, категорично була проти няні для наших маляток. Хоча і розуміла, що Кирило, в першу чергу, піклується про мене. Але варто було мені уявити, що в нашій квартирі з'явиться абсолютно чужа людина, якій я повинна довірити своїх крихіток... Ні, я не скандалила і не билася в істериках. Навіщо псувати нерви собі й чоловікові.

Ми просто вислухали один одного. І мої аргументи виявилися більш переконливими. Та й наші батьки повністю підтримали мене. І ось уже майже три роки спільними зусиллями чудово справляємося з нашими бешкетниками. А ми з Кирилом, як і раніше, дбайливо ставимося до наших почуттів. Адже колись, наважуючись на найвідповідальніший крок у нашому спільному житті, пообіцяли, що будемо намагатися чути й розуміти одне одного. Інакше ніяк. І якщо, не дай Боже, ми почнемо виносити один одному мозок, влаштовувати скандали й з'ясовувати стосунки... Фух, навіть не хочу думати про таке! Але точно впевнена, в такому випадку краще розійтися. Так, боляче, так важко, але краще вже так, ніж перетворити стосунки на американські гірки й зіпсувати життя один одному.

"Ей, і куди це тебе занесло?! Так, подруго, це що у нас за песимістичні думки з'явилися?! О, здається, нас накрило конкретно. Мені ось прямо цікаво, ти зараз від щастя збираєшся ридати або від тієї дурниці й дурості, що сама собі придумала? - з сарказмом видає внутрішній голос. - Тобі не здається, що останнім часом ти стала занадто емоційною? Он вчора пустила сльозу, бо не знаєш, що подарувати коханому чоловікові. А позавчора..."

- Так, все, досить. Щось я і справді надто розслабилася. Істерика перед поїздкою Кирила, якісь незрозумілі й необґрунтовані підозри в тому, що він щось від мене приховує, ці постійні сльози без будь-якого приводу. Так можна і з розуму зійти потихеньку. Хоча вчора сльози були цілком обґрунтованими, — спробувала хоч трохи заспокоїти себе і знайти виправдання своїм дивним емоціям.

Ні, ну, вчора у мене і справді був привід трохи поплакати. Як не намагалася, так і не змогла придумати, що подарувати Кирилу на день народження. Чесно кажучи, в голові повний хаос і ніякої конкретики. Хотілося б подарувати йому щось особливе й оригінальне, щоб це був справжній сюрприз. Хоча, після мого сюрпризу три роки тому, я навряд чи чимось зможу здивувати свого чоловіка.

"Це найдорожчий подарунок у моєму житті. Моя дівчинко, дякую тобі за те, що зробила мене найщасливішою людиною на всій землі" - шепотів Кирило, покриваючи моє обличчя ніжними поцілунками. А коли він взяв на руки наших маляток, я вперше побачила, як мій чоловік плаче. Так, три роки тому я подарувала чоловікові подвійне щастя, наших дівчаток.

І тепер ми всією великою і дружною родиною весело святкуємо три дні народження. Ось і цього року плануємо провести його на дачі у батьків Кирила. Ліс, річка, свіже повітря і найрідніші та найближчі люди. А головне, ніяких телефонів і розмов про роботу. І я, якщо чесно, вже чекаю з нетерпінням цього щасливого дня. Ось тільки що робити з подарунком? Нашим маляткам я вже купила іграшки й красиві сукні. Вони у нас справжні маленькі принцеси й модниці. І дуже люблять красиві вбрання. А ось що подарувати Кирилу? Є у нього правда одна мрія, але... Я розгублено завмираю та обережно, немов боячись злякати свої думки зайвим рухом, торкаюся кінчиками пальців до свого живота.

"А якщо і правда... Всі ці сльози, істерика, занадто емоційні сплески й дратівливість. Адже все це було коли... Ой, мамочки, адже і справді все один до одного. І, здається, коханий чоловік все-таки отримає свій подарунок."

Повністю поглинена своїми думками, я немов за інерцією прямую до спальні. І лише коли дістаю з коробочки з ліками тест на вагітність (добре, що я завжди була запасливою дівчиною), починаю усвідомлювати реальність того, що відбувається. А через кілька хвилин я із завмиранням серця дивлюся на... дві смужки. Ну, здається, і цього разу я зможу здивувати своїм оригінальним подарунком коханого чоловіка.