Розділ 6

Обернувшись біля дверей, Кирило розпливається в задоволеній посмішці й, пославши мені повітряний поцілунок, виходить з кімнати. І хоча, буквально кілька хвилин тому, я просто горіла бажанням дати йому хороший такий запотиличник, за те, що знову змусив мене ніяковіти й червоніти від не найрадісніших спогадів... Так, тільки не подумайте, що перша зустріч з Кирилом у мене асоціюється виключно з негативними спогадами. Я, звичайно ж, дуже щаслива, що він з'явився в моєму житті. Просто познайомилися ми, м'яко кажучи... незвично. Загалом, напевно, все-таки краще коротко розповісти про події п'ятирічної давності, щоб ви краще зрозуміли мене.
****
- Сестричко, ну, будь ласка, склади мені компанію. Мені справді потрібно терміново відвезти Валері ці документи. А я ще не дуже впевнено почуваюся за кермом. Все-таки зараз не так часто їжджу на машині. І просто потребую групи підтримки.

Ніка дивиться на мене таким благальним поглядом, що я вже точно знаю - не зможу відмовити їй. Ось тільки щось у її проханні бентежить мене. Якось складно уявити, що Валера міг забути вдома документи. Я не знаю більш відповідальної людини, ніж він. Навіть наш тато, який, до речі, теж дуже педантичний і серйозно ставиться до будь-якої справи, просто в захваті від улюбленого зятя. І тут раптом з якогось переляку Валера залишив вдома важливі документи? Хоча, гаразд, якщо дуже постаратися, то можна уявити, що таке могло статися. Але ось я ніколи не повірю, що моя сестра "не дуже впевнено почувається за кермом". Та вона з чотирнадцяти років просто марить машинами й швидкістю. І весь свій вільний час проводила на СТО у батька.

На величезну радість тата, який вже мріяв, що його дітище буде в надійних руках старшої дочки. І на жах мами, яка взагалі не розуміла такого дивного захоплення. Правда, трохи пізніше Ніка піднесла сюрприз, вирішивши вступати до медичного. В результаті, з відзнакою закінчила університет і цілком віддалася своїй улюбленій роботі, але ось любов до машин і швидкості у неї все ж залишилася. І те, що під час декрету не так часто їздить на машині, зовсім не означає, що вона втратила свої навички водіння. Загалом, прохання сестри поїхати разом з нею в офіс до її чоловіка реально виглядало дивно. Але, навіть попри мої сумніви й дивні передчуття, я все ж не могла відмовити їй.

- Ой, до речі, мені тут в голову прийшла одна ідея. Давай швидко відвеземо документи, а потім поїдемо в нашу улюблену кав'ярню. Ми ж реально давно там не були. Посидимо, поговоримо, як раніше. Яночко, ну, коли у мене ще така можливість буде, — мабуть, побачивши, що я все ще сумніваюся у своєму рішенні, Ніка перейшла на більш вагомі аргументи. - Сама розумієш, сім'я, маленька дитина. І, до речі, мама сказала, що тобі теж потрібно розвіятися. А то ти зовсім зациклилася на навчанні, роботі й своїх улюблених учнях. Музика, дітлахи — це все прекрасно. І я не сперечаюся, що якщо любиш свою професію, то потрібно максимально віддаватися їй. Але це не означає, що потрібно забути про особисте життя і...

- І закриймо цю тему. Інакше я точно нікуди не поїду з тобою, — з обуренням поглянула на сестру.

- Все, сестричко, я замовкаю. Але пропозиція посидіти в кафешці залишається в силі. І навіть якщо сьогодні не вийде..., — на губах сестри промайнула загадкова посмішка, а в очах затанцювали веселі іскорки. - Загалом, потім вирішимо. А тепер в дорогу, мій штурман.

І ось чесно, я не могла пояснити дивну реакцію мого серця, коли сіла в машину Ніки. Воно спочатку завмерло, а потім забилося в такому шаленому ритмі, що здавалося просто вискочить з грудей. А коли ми увійшли в будівлю, в якій знаходився офіс будівельної компанії Валери, моє серце взагалі влаштувало дикі танці. І я, ось зовсім, не могла зрозуміти, що з ним відбувається до тих пір, поки...

- Янусь, тут така справа, - підозріло верткий погляд Валери й збентежена посмішка Нікі тільки підтвердили, що дивні передчуття мене не підвели. - Загалом, не буду тягнути інтригу. Ти сподобалася моєму начальнику охорони. Саня побачив тебе на фотографії й ось прямо запав хлопець. Повір, Саша дуже хороший хлопець. Та я б і не став знайомити вас, якби сумнівався в ньому. Ось тільки він трохи не рішучий і...

- І тому ви затіяли весь цей цирк і вирішили піднести мене на блюдечку хорошому хлопцю Саші?! Щоб він, так би мовити, оцінив товар наживо?! - гнівно видихнула я, окидаючи сестру і її чоловіка нищівним поглядом. - Дякую вам, мої рідні, за таку зворушливу турботу про мене і моє особисте життя. Ось тільки... Та що з вами говорити! Загалом, привіт Саші.

І не чекаючи, поки ці дві свахи прийдуть до тями від мого гнівного спалаху, вискочила з кабінету і... влетіла в несподівано виниклу переді мною стіну. Ну принаймні відчуття від зіткнення були саме такими. Але, коли від удару я вже була готова плюхнутися на п'яту точку, у цієї "стіни" з'явилися сильні руки, які підхопили мене. А над головою пролунав цілком реальний чоловічий голос.

- Ну, і куди ми мчимо з такою швидкістю? Вирішила випробувати свої кісточки на міцність. Це ще добре, що я встиг вчасно зорієнтуватися і підхопив тебе.

Перший шок від удару минув і я підняла погляд на чоловіка, який все ще продовжував тримати мене у своїх обіймах.

"Так, широкі плечі, потужні груди, зріст теж не підкачав, скануючий, пильний погляд і миттєва реакція. Ах, ти ж... начальник охорони!!! Ну, зараз ми з тобою познайомимося, хороший хлопець Саша!" - оцінивши свого “рятівника”, відчула, як всередині мене підіймається хвиля гніву і роздратування.

- Ну, по-перше, ми, здається, не переходили на "ти", а по-друге... Та відпустіть Ви мене нарешті! - обурено вигукнула я, намагаючись звільнитися з обіймів чоловіка. - І взагалі, щось Ви не дуже схожі на нерішучого товариша, Олександре. Або спеціально придумали всю цю казочку для моїх родичів? А що, зручно так. Навіщо не потрібно напружуватися самому, щоб завоювати дівчину, якщо є безпрограшний варіант. Так би мовити, з доставлянням прямо на робоче місце. А на побачення Ви теж збираєтеся ходити всією компанією? Ой, ні, напевно, вони будуть проходити в цьому офісі, під чуйним наглядом моїх турботливих родичів. Ну, в принципі, логічно. Раптом щось піде не так і я спробую втекти від хорошого, але нерішучого хлопця Саші.

І ось поки я вивалювала всю цю гнівну й емоційну промову на голову чоловіка, в його очах пронісся цілий ураган емоцій. І якщо спочатку він дивився на мене з подивом і розгубленістю, то буквально через кілька хвилин я побачила в його погляді зацікавленість. А слідом за нею в його очах спалахнули веселі іскорки. Ну, а коли на губах цього "нерішучого" з'явилася промениста посмішка... мене остаточно накрило. Я завжди була скромною, спокійною, домашньою дівчинкою. Скандали, сварки, розбірки, з'ясування стосунків - точно не моє. Та я за свої двадцять років грубого слова нікому не сказала. Але тут...

- Ах, ти, гівнюк! Значить, весело тобі?! Ну, так вали веселитися зі своєю групою підтримки. Ти ж без них ніяк. І взагалі... сцикло ти Саша. Нерішуче сцикло! - зі злістю викрикнула в обличчя чоловікові й відштовхнувши його, понеслася до виходу.

Ну, ось, якось так. Вдаватися в усі подробиці моїх розборок з Нікою і Валерою я не буду. Тим більше, що всю мою злість і дратівливість змінив справжнісінький шок. Ну, як ви вже зрозуміли, я весь свій гнів вилила на голову Кирила, який виявився бізнес-партнером Валери. Мені було страшенно соромно за свою поведінку і я вже була готова наступного дня їхати в офіс, щоб перепросити перед ним, але...