Розділ 2

- Дитинко, звідки у тебе беруться сили, щоб впоратися з нашими бешкетницями? Це ж два маленьких урагани, які готові знести все на своєму шляху, - весело сміється Кирило, спостерігаючи, як наші дівчатка з радісними вигуками бігають по кімнаті. - А у нас взагалі є шанси вкласти їх спати?

- Ну, якщо дуже постаратися, — задумливо промовила я, ледве стримуючи посмішку.

"Так, мій коханий, як бачиш, сплячі янголята насправді ще ті маленькі урагани. І з ними не так вже й легко впоратися. А особливо якщо їм пообіцяли гойдалки й поїздку до бабусі з дідусем... Загалом, однією казкою ми сьогодні не обійдемося" — подумки посміхаюся я. Але побачивши, як радісний настрій чоловіка починає переростати в тиху паніку, намагаюся заспокоїти його.

- Не хвилюйся, наші спритники дуже швидко засинають під їхні улюблені казки, — посміхаюся я, притулившись до Кирила.

- Я, напевно, поганий батько і чоловік. Адже так мало часу проводжу з тобою і дівчатками, — важко зітхнув чоловік, обіймаючи мене. - Весь час робота, робота, а я ж обіцяв тобі...

- І ти дотримав свою обіцянку. Я щаслива. Правда, дуже щаслива. А ти найкращий батько і чоловік. Ми з дівчатками завжди відчуваємо твою любов і турботу. І дуже, дуже сильно любимо тебе, — шепочу я, притиснувшись до його грудей.

- Я теж дуже сильно вас люблю. Ти й дівчатка - найдорожче, що у мене є. Ви - моє найбільше щастя. І я не уявляю своє життя без вас. Малюк, я хочу, щоб ти завжди пам'ятала про це і вірила мені, - злегка тремтячим голосом тихо промовив Кирило.

- Коханий, я теж не уявляю своє життя без тебе і наших дівчаток. І довіряю тобі, бо кохаю. Кохаю всім серцем, яке належить тільки тобі. І яке відчуває, що тебе щось турбує, — я підняла голову і поглянула на чоловіка.- Кирюш, ти ж знаєш, я завжди готова вислухати тебе. І якщо у тебе виникли якісь проблеми, то...

- То я розберуся з ними сам, — з роздратуванням видихнув Кирило, а його очі спалахнули холодним блиском.

Моє серце, так само як і я, розгублено завмерло, зовсім не розуміючи причину дратівливості чоловіка. А від його холодного і зовсім чужого погляду моє тіло немов вкрилося кіркою льоду.

- Дівчаткам час спати, — здригнувшись від холоду, що пронизував мене, тихо промовила я. - І тобі теж потрібно відпочити.

Я вислизнула з обіймів Кирила і поспішила до маляток, які вже розійшлися не на жарт. І тільки коли взяла їх на руки й притиснула до себе, відчула, як кожна клітинка мого тіла знову наповнилася теплом.

"Яна, навіть не смій накручувати себе. Він просто втомився. Згадай, яка ти буваєш нервова і роздратована, коли Богдана і Злата занадто розбушуються. І навіть якщо у Кирила виникли проблеми з бізнесом, то чим ти можеш йому допомогти? Адже він сказав, що сам розбереться. Тож відкинь усі непотрібні думки. Адже головне, що Кирило любить нас. І ніколи не давав мені приводу сумніватися в ньому і в його почуттях" — подумки заспокоюю себе, вкладаючи Богдану і Злату в ліжечка.

"Ага, а ще він ніколи не дивився на тебе таким холодним поглядом. І зауваж, наш улюблений і обожнюваний чоловік не поспішає з вибаченнями, — найнахабнішим чином вривається в думки мій внутрішній голос. — Виявляється, він втомився. А ти, значить, тут прохолоджуєшся цілими днями. І взагалі, якщо він так скучив за дівчатками, то міг би й допомогти..."

- Я не хотів образити тебе, моя дівчинко, — я злегка здригаюся, коли на плече лягає тепла долоня, а через мить опиняюся в міцних чоловічих обіймах. - Правда, не хотів. Просто це відрядження, готелі, дорога. Я, напевно, зовсім здичавів без домашнього тепла і затишку. Та й розлука з тобою і дівчатками далася мені дуже важко. Малюк, пробач мені, ідіота. Я дуже люблю тебе.

- Я теж дуже люблю тебе. І хочу, щоб ти довіряв мені. Пам'ятаєш, ми колись пообіцяли один одному, що у нас не буде таємниць, - я дивлюся в такі рідні й кохані очі, які знову наповнені теплом і ніжністю, і відчуваю, як оживає моє серце.

- А з усіма проблемами й труднощами будемо справлятися разом. І завжди будемо довіряти один одному, - посміхнувся Кирило. - Я все пам'ятаю, моя дівчинко.

- З того часу адже нічого не змінилося? - я доторкнулася долонею до його щоки й ніжно погладила її.

- Моє серце належить тобі, — чоловік взяв мою руку і поцілував її. - А ще двом спритним, які, здається, ніяк не можуть заснути. Ну, що, мої принцеси, почитати вам казку?

Кімната наповнилася радісними вигуками, а Кирило поцілував маляток у щічки й сів з книжкою біля їхніх ліжечок. І о диво! Наші бешкетники відразу затихли, як тільки він почав читати їм казку. А я з посмішкою дивилася на мою улюблену трійцю і відчувала себе по-справжньому щасливою.