Глава 8

Глибокої та темної ночі я сиділа на підлозі у залі та дивилась у панорамне вікно. За ним горіли ліхтарі, їздили автомобілі по дорозі. А ще в ньому тьмяно і блякло відбивалася я. Маленька фігурка, що згорнулася на підлозі. Саме так я провела кілька годин.

Сиділа. Думала.

Не плакала. Вперше за ці дні сліз не було. І боляче мені теж не було. А взагалі ніби відокремилася від свого схудлого від нервів тіла і спостерігала збоку. Спостерігала за собою не лише зараз, а й упродовж минулих років.

Кажуть, у кожного трапляється переломний момент у житті. Момент, коли все змінюється. Розплющуються очі, розбиваються рожеві окуляри і щось там ще відбувається.

Думаю, що мої розбилися саме цієї ночі. Або, можливо, ввечері, на зустрічі зі Славою. Не знаю…

І ось, я ніби збоку бачила себе. Красиву дівчину, талановиту студентку, інтерна, молодого фахівця. Улюблену доньку своїх батьків, сестру Вадима, подругу Алі. Людину, яка нікому не робила нічого глобально поганого. Все це я. Все це про мене.

Я сама вибудувала своє життя, домоглася досить багато чого. Десь допомагала сім'я, так. Але здебільшого я домагалася всього сама.

Як сталося, що така дівчина могла не помічати очевидного? Стати сліпою і глухою, вигадати собі те, чого ніколи не було. Слава ніколи не любив мене. Він переспав зі мною з горя. А потім… Потім просто плив за течією, використовував мою дурість, мою любов до нього. Використовував заради помсти цій Інесі, яку, схоже, так само безглуздо любив, як я його.

Кумедно. Хоч у чомусь ми з ним схожі.

От тільки я б ніколи і ні з ким не вчинила так, як він зі мною. Тим більше знаючи, як це пережити зраду.

Я була йому зручна. Закохана по вуха ідіотка готова на все заради радості володіння ним. Він використав мене, зализував рани, лестив самолюбство, жив у комфорті.

Не цінував те, що я йому давала. Грошей на покупку квартири, без яких тулитися нам у студії або виплачувати кабальний кредит. Затишку в будинку, смачної їжі, випрасуваних сорочок, теплого ліжка, підтримки у всьому і завжди. Приймав як належне. Дозволяв мені це робити. Для галочки час від часу відповідаючи крихтами чогось подібного, на кшталт квітів, подарунків і слів про те, що я - його порятунок, лікар, тиха гавань. Так, він не присягався в коханні. Загалом жодного разу не говорив нічого подібного. Натомість говорив багато іншого і робив теж.

Заміж покликав. Дав звити сімейне гніздечко. А потім дав два роки робити йому красиво. А як тільки йому перестало бути все це потрібно, просто взяв і викинув мене як використану річ.

Як ганчірку.

Адже міг би вчинити зі мною, з жінкою, з якою два роки ділив будинок і ліжко, від якої бачив тільки добре, по-людськи. Сказати правду. Так мовляв і так, хочу зійтись з колишньої, пробач, що так вийшло. Так, для мене це теж було б дуже боляче, але не так бридко і принизливо, як все те, що Слава зробив зараз. Зраджував довгий час. Остаточно розтоптав словами, образами.

Тоді все було б інакше. Але не тепер.

Чорта з два я тихенько заберуся з його дороги! Чорта з два знову зроблю так, як він сказав. Хоче розділ спільно нажитого? Точніше ні, не так. Хоче знову використати мене, недбало кинувши жалюгідну подачку у вигляді суми боргу, що залишилася?

Обламається.

Все відбуватиметься згідно із законом.

Ось тільки в цих самих законах я ні чорта не тямлю. І до тата з його зв'язками не піду. І ні, справа не в прикріпленому до мене цим стервом статусі "татової доньки, яка сама по собі ніхто і кликати ніяк". Взагалі начхати, що Слава та Інеса думають про мене. Але в тому, що розібратися зі Славою я справді хочу сама. Насправді хочу.

Покарати його хочу.

А ще поставити жирну крапку.

Погляд упав на обручки на моєму безіменному пальці. Я їх так і не зняла… Якось…

Стягнувши їх з пальця, відчинила вікно і замахнулася. Звичайно ж, не бачила, як вони летіли, але це не змінило нереального полегшення від цього та від прийнятого рішення, яке втопило з головою. А ще я відчула, що смертельно втомилася. Ледве до ліжка доповзла і відразу, як лягла, вирубилася мертвим сном, а вранці чудом почула будильник.

Прокинулася по-звірячому голодною. А в холодильнику миша повісилася. А мені треба на роботу… Що ж, гаразд. Поснідаю у закусочній біля клініки. Швиденько прийнявши душ, почала фарбуватися. У мене синці під очима і вилиці ,об які можна порізатися, тому без макіяжу не можна. Зате вперше за ці довгі, як вічність, дні, ці очі більше не як у побитого собаки. Так, на їхньому дні темрява смутку, але вони знову палають.

Тому що в мене тепер є ціль. І ім'я їй навіть не помста та не покарання за фактом. А просто справедливість.

Зібравшись, я дісталася клініки. Поставила машину і бігом у закусочну. Вона милосердно працює з сьомої ранку. У ній готують найсмачнішу каву та млинці з різними начинками.

Я замовила собі латте та млинець із шоколадом та бананом. Занадто багато вуглеводів, та й добре. За фігуру переживати не доводиться, а один різкий стрибок інсуліну мій організм переживе.

Вперше за ці тижні я мала апетит. Солодощі танули на язику, м'яка гіркуватість кави спліталася з ними в такий чудовий смак, що я ледь не муркотіла від задоволення. Не наївшись одним млинцем замовила ще.

М-м-м…. Нереально смачно. Просто чудово. І день сьогодні також просто чудовий. По-літньому теплий, сонячний.

Робочий день пролетів вихором, а весь вечір я переглядала сайти адвокатських контор. Читала відгуки, порівнювала, вибирала. У Слави адвокат буде зубастий. Мені теж потрібний такий. Так, грошей у мене не стільки, скільки в нього, але дещо є. Крім того, у разі успіху я матиму кругленьку суму за половину квартири. Там вистачить і на нову скромнішу, і на залишок боргу батькам, і на адвоката.

У понеділок у мене було мало пацієнтів, тому до обіду я вже звільнилася. І одразу ж поїхала на адресу обраної контори.

Вона знаходилася у новому бізнес-центрі на одній із центральних вулиць столиці. Офіс був стильним та сучасним, що зміцнювало впевненість у тому, що тут працюють профі. Такі ремонти із гонорарів за програні справи не відгрохати.