Глава 7

Волосся спускалося до лопаток великими об'ємними хвилями, очі здавались просто бездонними на тонкому обличчі з легким рум'янцем, пухкі губи волого поблискували. Завдяки арсеналу косметики та рівним рукам дорогого візажиста - на моєму обличчі жодного сліду безсонної ночі. Воно виглядало так, ніби я не лікар-стоматолог, що працює в середньому по десять годин на день і на додачу щодня ридаюча обдурена дружина, що втратила на нервах п'ять кіло і нічний сон, а просто багата нероба, єдине заняття якої - це спа, спортзали та косметологи .

Тонка талія, довгі ноги, високі підбори...

Я давно вже усвідомила, що красива. Так, є й красивіші жінки, але так завжди і буває. А сьогодні я відчувала себе бездоганною. Королевою… Побачивши яку, Слава втратить дар мови. Повністю усвідомить, кого міг втратити і тоді…

Підсвідомість малювала безліч щасливих картинок. Ось він благає мене пробачити йому, розповідає, як сильно помилявся і присягається у коханні. Ось я вирішую дати йому шанс, дати шанс нам (не відразу, звичайно. Ганчіркою я більше не буду). Ось ми відкликаємо заяви про розлучення. Ось відлітаємо на другий медовий місяць кудись на острови. Ось я знову сварюся з рідними, але потім мирюся тому, що вони бачать, як я щаслива і як Слава мене на руках носить. А ось я бачу дві заповітні смужки на тесті.

Серце стукало, як пташка в клітці. Померлі метелики в животі відродилися і щосили махали крильцями. Вмиті вчорашнім дощем вулиці купалися у життєрадісних вечірніх променях травневого сонця.

Припаркувавшись біля ресторану, я перевірила макіяж. Посиділа ще трохи у машині. Хоч щосили намагалася виїхати пізніше, все одно вийшло так, що приїхала о шостій п’ятдесят.

Нехай не думає, що я до нього лечу з усіх ніг.

Сьома десять. Можна вже йти. Повільним кроком, похитуючи стегнами та з відстороненим виглядом. Впіймала на собі погляди гостей ресторану. Ще одне підтвердження, що виглядаю як слід.

Слава сидів за далеким столиком. Наближаючись, я жадібно вдивлялася в його обличчя. Доглянута щетина, сувора зморшка на переніссі. Погляд смарагдових очей напружений, губи стиснуті у пряму лінію.

Біла сорочка, штани. Ідеально відпрасована. Цікаво, чи це Інесса постаралася чи сам Слава. Хоча, яка Інесса? Він же явно втік від неї… Пішов, щоб повернутися до мене.

На столику стояло два келихи з вином та якісь страви. Замовив для мене?

- Привіт!

- Привіт, Женю, дякую, що прийшла.

Не піднявся аби допомогти сісти за столик, хоч раніше завжди так робив.

- Перейдімо до справи, Славо. У мене мало часу, - почала була я, але зловила його погляд.

Слава дивився кудись мені за спину. І погляд його був зовсім не такий, як кілька секунд тому. Він горів обожнюванням. До мого слуху долинув стукіт підборів. Наче слух вихопив з усієї какофонії звуків у ресторані саме цей…

Інеса обійшла стіл і, пирхнувши, підійшла до стільця біля Слави. Я бачила її тільки в соціальних мережах, але там фільтри та фотошоп. Приємно було б помітити, що вона насправді змінилася не на краще за ці два роки, але це було не так.

Те ж довге і пряме світле волосся, жіночна фігура - високі пишні груди, тонка талія, круті стегна. На обличчі жодної зморшки. Їй двадцять дев'ять, у принципі, для них ще зарано. Але так було б добре, якщо...

Слава схопився на ноги, кинувся відсувати їй стілець і допомагати сісти. Потім кинувши винуватий погляд, швидко перемістив до неї келих, тарілку та прилади.

Я не дихала. Біль від ілюзії, що зруйнувалася в уламки, загрожувала обернутися потоком сліз. Плакати під цинічним і глузливим поглядом цієї стерви?

- Вона тут навіщо? - видавила я.

- Ну, ми з Інесою разом. У нас немає один від одного жодних секретів, - ніяково пом'явся Слава.

Я ніколи не бачила його таким. Трохи згорбленим, з бігаючим поглядом і неспокійними руками. Нервовим. Невпевненим у собі. Якимось вразливим навіть. А зовсім не харизматичним та владним, яким він був зі мною.

- Я не буду ні про що говорити при цій жінці, - я підвелася.

Від підборів трохи підкосилися ноги, але я зуміла не похитнутися. Обличчя Слави та Інеси розпливалися перед очима, але я все одно помітила насмішкувату усмішку, яка розтягла губи стерви.

- Я посиджу біля барної стійки, - медовим голосом промовила вона. – Корона не впаде.

Тонкими пальцями з убивчо довгими білими нігтями вона взяла келих і, виляючи задом, пішла до стійки.

- Ти так і стоятимеш? – роздратовано кинув Слава.

Випростав спину, глянув на мене впритул. З гидливою неприязнью глянув. Такого погляду я теж не пам'ятала.

- Я слухаю, - я ніяково сіла.

Зсередини виникло тремтіння. Таке сильне, що може й зуби почнуть постукувати. У роті пересохло... Мені б хоч ковток води.

- Женю… Обставини склалися таким чином, що мені терміново знадобилася велика сума грошей і… Загалом я не зможу залишити тобі квартиру…

- І що ж це за такі обставини цікаво?

- Яка різниця, Женю? Розділ майна – це мої законні права, хіба ні? Або, - він зробив паузу і багатозначно подивився на мене. - величезна, всепоглинаюча любов, пронесена через все життя, теж має свою ціну, як і все на цьому світі? Тому ти так легко й погодилася на розлучення, так? Щоб залишитись з квартирою?

Я судорожно хапала ротом повітря. Здавалося, воно став густим, важким і майже втратило кисень. Груди стиснули залізними лещатами.

Я не могла повірити. Просто не могла повірити, що Слава справді думає про мене так. Я ніколи в нього нічого не просила… Ніколи. Більше того, коли він через рік після весілля зібрався змінити однокімнатну студію на нинішню квартиру, я у батьків грошей позичила, щоби йому в кредити не влазити. Сама ініціювала це. Переступила через себе та позичила. А вони теж переступили через себе і позичили.

Заради мене. Щоб я була щаслива, і в мене все було добре.

- Це ти за своєю Інесою судиш? Для цього ти їй і знадобився, так? – крикнула я. - Закінчилися гроші, і вона згадала про того, хто ніколи не відмовить? Ну і хто з нас ганчірка, м?