Глава 3

Наші дні

Хоч ми майже посварилися, Аля залишилася в мене ночувати. "Щоб наглянути за тобою". Це була умова того, що вона не буде дзвонити братові і все йому розповідати. А вранці відвезла мене на роботу до клініки. Мовляв, краще тобі за кермо не сідати.

Підняти себе вранці з ліжка здавалося непосильним завданням і якби могла, то я б так і залишилася в ліжку. Накрилася б ковдрою з головою, яка більше не пахла Славою, оскільки Аля у наказовому порядку змусила змінити постільну білизну, і лежала б так. Бажано заснувши. Тому що уві сні не відчуваєш болю від зради. Уві сні розбите вщент серце не плаче кривавими сльозами.

Але власником клініки, де я працювала, був батько. У ній працював і Вадим. Мама теж лікар, тільки педіатр. У нас медична династія, так.

Вперше в житті я всерйоз шкодувала, що піддалася на вмовляння батьків і погодилася розпочати практику саме в батьківській клініці. Бо якщо, наприклад, сьогодні візьму і збрешу що захворіла, то тато відразу ж дізнається, а мама приїде мене лікувати.

І тоді вони про все довідаються. Що Слава мені зрадив, що ми розлучаємося. І буде страшний скандал.

Саме тому я все-таки відірвала себе від ліжка, прийняла душ, з'їла приготований Алєю сніданок і, простирчавши годину біля дзеркала, майже ідеально приховала за допомогою макіяжу сліди багатогодинних ридань, а потім дала відвезти себе до клініки.

Там здавалося, що все як раніше. Пацієнти, короткі перерви між ними. Складна і майже ювелірна робота, якій або віддаєшся на всі сто відсотків, або не займаєшся. Це було батькове кредо, яке я повністю розділяла.

А ще, віддаючись роботі на всі сто відсотків, можна хоча б ненадовго відволіктися. Перестати відчувати біль. Тому після того, як Слава одружився, я й погодилася вступити до медичного, хоч до цього моменту, в принципі, не знала, ким хочу бути. Ах, ні, знала. Я хотіла бути дівчиною Слави.

Він не дзвонив і не писав. Раз у раз я перевіряла телефон, але від нього ні слова. Чекала. Чого саме? На що я сподівалася?

Ближче до вечора він все таки написав.

ViacheslavSvechkorenko:”Женю, привіт! Сподіваюся, що ти взяла себе у руки і в тебе все гаразд. О восьмій вечора я заїду зібрати речі. Дуже хотілося б, щоб ти була вдома і ми сіли і спокійно обговорили розлучення, як дорослі люди. Я можу на це розраховувати?

Груди стиснуло лещатами. Рідка сіль наповнила очі. Ні вибачень. Ні каяття. Ні благання про прощення. Нічого. Нічого, крім надії, що ми зможемо обговорити розлучення як дорослі люди. Як дорослі. Спеціально так написав. Натякнув на мою незрілість.

Я закусила губу. Дозволяти собі плакати не можна. Не зараз. Потім, вночі та на самоті. Інакше тато про все дізнається.

На щастя, мені вдалося не зіткнутися ні з ним, ні з братом до кінця зміни. Повернувшись додому, я насамперед прийняла душ, переробила макіяж. Завжди так робила, всі ці два роки, що ми одружені. Щоб бути гарною для Слави. Потім – на кухню готувати вечерю. Навіть дверцята холодильника відчинила. Машинально. За звичкою. Гірко посміхнулася.

Кому тепер готувати? Мені шматок у горло не лізе, та й я не така вибаглива в їжі, як Слава. Головне, щоб корисно було. І щоб кава з молоком та щось на солодке. Фігура дозволяла не морочитися раціоном, але я все одно це робила. Хотіла бути гарною. Для нього.

Невже між нами все й справді закінчено? Я не буду більше, прокинувшись раніше за нього, дивитися, як Слава спить. Завжди на животі та обійнявши важкими руками подушку. Не буду кінчиками пальців легенько розгладжувати сувору зморшку, що позначилася, у нього між брів і злегка ворушити густе волосся на маківці.

А потім, швиденько приводити себе в порядок, щоб не бачив заспаної, і готувати сніданок. Один із трьох варіантів - омлет із двох яєць із сьомгою, авокадо-тост, або вівсянку з фруктами. Інше він не їв на сніданок.

Не буде вечорів, ночей.

Від звуку домофона я підскочила і скрикнула. Виявилося, що майже годину простояла посеред кухні, дивлячись у простір занурена у важкі думки. Кинулась до дверей, натиснула кнопку увімкнення камери.

Слава. Нервовий, роздратований, це навіть на поганій камері видно.

Відчинила. І замок на дверях також. Пару хвилин і ось він стоїть на порозі.

- Привіт. Пройти даси? - спитав, дивлячись убік.

Я усвідомила, що перегороджую шлях. Відійшла ... Дивилася, як він, навіть не роззуваючись, піднімається сходами вгору. Я просила, щоб Слава знімав взуття біля входу, але він часто забував це робити. І я мовчки мила підлогу після його черевиків, не роблячи зауважень.

Піднялася нагору слідом за ним. Ставши навпроти прочинених дверей у вбиральню і почала дивитися, як він збирає речі. Методично та планомірно пакує свої нескінченні костюми, сорочки та краватки у валізи. Потім чоловік пройшов повз мене, як повз тумбочку, в спальню щоб забрати звідти свій ноутбук. Потім – у ванну кімнату.

Я завмерла. Бовваном стояла. Майже не дихала навіть. Боялася, що зайвий рух посилить біль усередині.

- Я все, Женю, - оголосив він, вивозячи валізи з вбиральні. - Ходімо в залу поговоримо?

Пішов уперед, спустив валізи сходами. Потім сів на диван. Великий, світло-сірий він стояв у центрі кімнати перед стіною з гігантською плазмою, яку ми майже ніколи не дивилися. Поруч із ним скляний журнальний столик. Скло ідеально відполіроване, ні порошинки. Я дуже часто прибирала.
- Женю, як я вже сказав, квартира лишається тобі. Ми купили її з допомогою твоїх батьків. Хоч я майже всю суму вже віддав, але…. Вважаю це правильним. Більше нам з тобою ділити нема чого, тому можна оформити розлучення через РАГС. Це найпростіший і найшвидший спосіб. Що б це зробити нам з тобою вдвох треба під'їхати туди і подати заяву. А потім, за місяць, у дату, яку призначить співробітник, знову разом заїхати за свідоцтвом про розлучення. Така процедура…
- Славо, - вирвалося в мене. - я все ще не можу повірити. Невже... Ти... З нею! Після всього!
- Женю, навіщо все це? Навіщо ти знову починаєш? - скривився він.
- Навіщо я починаю, так? А що повинна? Можливо дякую тобі сказати за те, що зрадив мені? Що розтоптав мене?
- Женю…
- Я все для тебе робила! Все тобі віддала, усю себе... А ти! Ти проміняв мене на це стерво, від якого нічого хорошого не бачив! Пробачив її, так? Вбивство вашої дитини пробачив, зраду!
- Досить! - він гаркнув так, що я здригнулася. - Заткнися!
Ми з ним рідко сварилися. І він майже ніколи не кричав на мене. Ніколи до того, як… Він ніколи не був зі мною грубим. Жорстоким. Таким, як нині не був. Я просто його не впізнавала.
- Чи що, Славо? Вдариш мене? Так давай! Вдар, ну! Це ж правда….
– Так, все! - шумно видихнувши, він підвівся з дивана. - Завтра о дев'ятій ранку чекатиму на тебе біля РАГСУ. Адресу скину у повідомленні. Приїдь, будь ласка. Так буде краще для всіх.
- Невже ти просто так підеш?! - зірвало мене. - Це просто в голові не вкладається.
Я розплакалася. Все ж таки не витримала, не змогла.
- Як ти міг так вчинити зі мною? За що? За що Славо-о-о?
- Як вчинити, м? Я що тобі був поганим чоловіком, ну? Відповідай? - він струснув мене. - Ображав колись? Нічого такого не було!
- Ні, не ображав! Просто, виявляється, ніколи не кохав! Невже ніколи не кохав, Славо?!
- Ти знала, на що йшла, Женю! Я ні до чого тебе не примушував, навіть не ліз до тебе! Ти сама тягалася за мною… Навіть через роки.
Безвольною ганчіркою я з риданнями повисла в його руках. Якби Слава відпустив, то впала б на підлогу до його ніг. Але він тримав, продовжуючи випльовувати жорстокі слова.
- У клубі ти сама до мене підійшла. Сама погодилася поїхати до мене додому. Сама розсунула ноги… Потім сама всьому світу розтрезвонила, що ми разом невідомо чому…
- Ти був не проти! – крикнула я.
– Був. Бо хотів помститися їй. Тому й заміж тебе покликав за місяць. Та й забутися хотів. І Вадька мій найкращий друг і зять…. І не кажи, що ти цього не розуміла. Тобі всі говорили, ти не слухала.
- То це я винна, так? Я? У чому? У тому, що кохала тебе? - закричала я, захлинаючись сльозами.
- У тому, Женю, що ти ганчірка. Була нею і лишаєшся, - він відпустив мене.
Не знаю як, але я все ж таки зуміла втриматися на ногах. Ридаючи дивилася, як він іде з валізами в руках. Знову йде. Знову йде від мене. Знову кидає. Бо не кохає і ніколи не кохав. Тому що я ганчірка, яка завжди була біля його ніг. Була і залишаюся.