Розділ 13

Я так поринула у свої думки, що навіть не помітила коли повернувся Кондратьєв.

- Про що замислилась, Аліно?

Я здригнулася, почувши голос Андрія, але майже одразу взяла себе до рук.

- Та так, день сьогодні видався не найлегший, - втомлено сказала я, піднявши погляд на чоловіка.

- Якщо переживаєш через цього шмаркача, то не варто. Він усвідомив свої помилки. І тепер поводитиметься тихіше води й нижче трави, — посміхнувся Андрій. - Хоча, якщо чесно, мені було б спокійніше взагалі не бачити цього ловеласа поряд з тобою. Може, все ж таки варто перевести Гену в паралельний клас? А в ідеалі, до іншої школи.

- Ну, так, а краще взагалі в інше місто, - з сарказмом сказала я.

- Теж непоганий варіант, - засміявся Кондратьєв. - Але дуже радикальний.

- Андрію, я, звичайно, вдячна тобі за те, що захистив мене від цього ненормального татуся. Але зі своїми учнями я якось розберуся сама. Та й після твого виховного процесу я просто впевнена, що цей горе батько заспокоїться.

- Навіть не сумнівайся, - впевнено кивнув чоловік. - Серьога розуміє, що варто тестеві дізнатися про його пригоди... Загалом, він не дурень, щоб втратити все. Сім'я, гроші, бізнес. Володимир Петрович міцно його тримає у руках.

- Тримає у руках? Якось дивно все це звучить.

- Що саме тебе бентежить, Аліно? - Андрій сів на стілець навпроти мене і пильно глянув у вічі.

- Я просто не розумію, цей Сергій любить свою дружину та дітей? Чи створює видимість, що вони дорогі йому лише через гроші тестя? Але якщо це так, тоді він чинить підло стосовно своїх рідних. А я йому тут про сімейні цінності розповідаю, — сумно посміхнулася я.

- Ну, ти казала дуже переконливо. Може, до цього ловеласа щось і дійшло, — посміхнувся мені Кондратьєв. - Та й Катя його дуже любить. Адже я давно знаю їхню родину. Володимир Петрович друг мого батька та його партнер з бізнесу. Раніше ми навіть усі свята відзначали разом. Я Катюшу ще зовсім маленькою пам'ятаю. І навіть після від'їзду батьків, дядько Володя намагався дбати про мене, я часто гостював у них. Загалом, ця сім'я для мене по суті стала рідною. І коли Катя закохалася в цього Серьогу і зібралася за нього заміж... Володимир Петрович був проти цього нареченого. Та й мені він одразу не сподобався. Я навіть на прохання дядька Володі намагався поговорити з нею. Але дівчисько і чути нічого не хотіло. В результаті батько все ж таки здався і дав добро на їхній шлюб, але тепер тримає зятя під своїм контролем. Він надто любить свою дочку та онука. До речі, на підході ще й онука. І він робить все можливе, щоб вони були щасливими.

- Ну, таке собі щастя. Хоча не мені судити. Та й Катя, мабуть, любить свого чоловіка, якщо подарувала йому сина, а тепер ще й дівчинку народить. Адже для жінки це справді щастя народити дитину від коханого чоловіка, — задумливо промовила я й одразу злякано прикусила губу, побачивши, як спалахнули очі Андрія.

- Аліно, а ти вважаєш себе щасливою? - Чоловік різко підвівся й упершись руками об стіл, навис наді мною.

- Так, я щаслива, - кивнула я, дивлячись у його очі й навіть спробувала посміхнутися. - У мене є син, найулюбленіший хлопчик. Поруч зі мною улюблені батьки та друзі. Я завжди відчуваю їхню турботу та підтримку. І це справжнє щастя! Адже мене оточують близькі люди, яким я довіряю і які ніколи не зрадять мене. Я щиро відповіла на твоє запитання. А тепер вибач, але мені вже час додому. - Я відчувала, що наша, на диво спокійна і певною мірою довірча розмова, починає переходити дозволені межі. І щоб уникнути чергового скандалу, почала швидко збирати свої речі.

- Ну, якщо ти так поспішаєш, то я підвезу тебе, - невдоволено глянув на мене Кондратьєв. Мабуть, йому не сподобалася моя відповідь на його провокаційне запитання. Але ж він сам хотів почути правду. Чи Андрій вирішив, що я скаржитимусь на життя і розповідатиму яка я бідна, нещасна і як страждаю без нього? Так от, таких зізнань від мене він точно ніколи не дочекається!

- Дякую, я сама дістануся, - поспішила я відмовитися від пропозиції Андрія. - А тобі додому час. Оля казала, що ти погуляти з нею обіцяв. Я думаю, що дівчинка чекає на тебе. І ще, я хотіла тебе попросити... Ти сказав Сергію, що я твоя дружина... Я розумію, що так ти хотів мене захистити, але більше не варто.

- А я мав сказати, що ти моя колишня коханка? Так було б правильніше? – Різко перебив мене Кондратьєв.

Слова Андрія потонули в оглушливому звуку ляпаса, який я, не стримавшись, вліпила йому. Він притис долоню до миттєво почервонілої щоки й розгублено дивився на мене. Я розуміла, що йому боляче. Але його фізичний біль не міг зрівнятися з тим болем, який розривав моє серце і душу, спалював пекельним вогнем усе всередині мене.

- Значить я була коханкою? - З моїх грудей вирвався нервовий сміх. – А ти просто грав з моїми почуттями! Кондратьєве, ну ось за що ти так зі мною?

- Аліно, я ідіот! Я не хотів! - Чоловік смикнувся до мене, ніби намагаючись обійняти.

- Не смій торкатися мене! - Прохрипіла, відсахнувшись від нього. - Я не хочу ні бачити, ні чути тебе!

- Аля, все не так...

- Та дай ти мені, зрештою, спокій! - Злісно вигукнула я. - Просто піди! Не змушуй мене остаточно зненавидіти тебе!

Напевно, я виглядала не надто адекватно, тому що Кондратьєв більше не випробовував долю.

- Пробач, - тихо промовив він і вийшов з класу. А я вчепилася пальцями в край столу і завмерла. Ні, я не плакала. Вогонь, що вирував усередині, просто висушив мої сльози. Я відчувала спустошення і не розуміла, як Андрій за такий короткий проміжок часу подарував мені надію і тут же зруйнував її. Адже я бачила, як він захищав мене від зухвалого та нав'язливого тата. І навіть свою Інгу поставив на місце, коли вона спробувала образити мене. Тому мені хотілося вірити, що згодом ми все ж таки зможемо нормально спілкуватися. Так, хай ми не будемо однією родиною. Але нормальні людські стосунки, адже ніхто не скасовував? Правда? Але Кондратьєв вкотре жорстоко опустив мене з неба на землю.