Розділ 12

- Таточко, дивися, ось цю курточку одягнеш Олежці, коли підете гуляти надвір. І обов'язково нормально поснідайте. А то я знаю ці ваші перекушування. Кілька печив, цукерки та онучок чудово поїв! Так, дідусю? - Я швидко збираюся до школи й на ходу ще намагаюся давати установки татові.

- Хто б казав, доню! Сама на ходу каву п'єш. Бодай бутерброд взяла б до нього. Так цілий день і будеш на цьому кофеїні триматися, - примружившись, невдоволено хитає він головою.

- Таточко, я вже доросла дівчинка, а ось Олежка має нормально харчуватися. Та ти й сам чудово все розумієш. Ти у нас розумний і відповідальний чоловік, тому я навіть не сумніваюся, що з усім упораєшся. Наш хлопчик у надійних руках дідуся, – розпливаюся в посмішці. - Ну, все, мені час. А ввечері ми з мамою віддячимо тобі смачною, святковою вечерею. Домовились?

- Так, перше вересня у сім'ї з двома вчителями ще те випробування! - По-доброму бурчить тато, проводжаючи мене до дверей. - Одна впурхнула ні світло, ні зоря, потім друга тікає. Хоч би внучок не вирішив продовжити сімейну династію, а то я точно з усіма вами збожеволію. Гаразд, щось я надто розійшовся. Аліночко, за Олежку не хвилюйся. Адже я не вперше з ним залишаюся, все буде добре. А тобі бажаю удачі, доню! - Батько обіймає мене і цілує в маківку. Я притискаюся до нього і на душі стає тепло та затишно. У мене найкращі на світі батьки! І я дуже вдячна за все, що вони роблять для мене та Олежки.

- Дякую, тату. Я дуже люблю тебе та маму. Ви в мене найкращі! - Знехотя виринаю з обіймів батька і поцілувавши його в щоку, вибігаю з квартири.

Я виходжу з під'їзду та вдихаю ранкове свіже повітря. Погода сьогодні просто чудова! Попри легкий вітерець, на вулиці досить тепло. Промені сонця ніжно торкаються мого обличчя, і я розпливаюсь в посмішці. Радію цьому чудовому сонячному дню і незважаючи ні на що, почуваюся щасливою. Так, нехай моє життя склалося не так, як я собі уявляла. Але в мене є найдорожчий скарб, мій синочок! Поруч зі мною улюблені батьки та друзі. А ще на мене чекають малюки, яким я готова дарувати свою любов і турботу. Мій настрій злітає до небес, а серце б'ється у радісному ритмі.

- Мамо Алю, вітаю тебе з Днем першого вересня! Я така рада, що тепер знову буду поряд з тобою! - До мене підбігає Оленька з великим букетом квітів і я укладаю її у свої обійми.

- Моє сонечко, як же я рада тебе бачити! - Неймовірні емоції переповнюють моє серце, я ніжно притискаю до себе дівчинку і цілую її рум'яні щічки.

- Я дуже хотіла привітати тебе першою, і тато запропонував заїхати по тебе, щоб відвезти до школи. Правда він здорово придумав? Мамочко, ходімо, він чекає на нас, - радісно щебече Оля і тягне мене до припаркованої поряд з під'їздом машини. А моя радісна ейфорія від зустрічі з дівчинкою змінюється почуттям тривоги. Я бачу, як з машини виходить Андрій і відразу помічаю на передньому пасажирському сидінні ... його красуню.

- Дівчата, давайте швидше, а то в школу запізнимося, - махає нам рукою чоловік.

Моє серце завмирає. Та і я сама різко зупиняюся, наче налітаючи на невидиму перешкоду. Я дивлюся на Кондратьєва та не розумію, що зараз відбувається. Його спокійний голос, блискучі очі й це звернення "дівчата"... Мені здається, що я якимось чудовим чином перенеслася в минуле і переді мною стоїть Андрій. Такий коханий, рідний і... такий далекий...

- Ну і що в нас трапилося? Аліно, ти чого застигла? Такими темпами ми ризикуємо запізнитися, - побачивши, що я не поспішаю йти до машини, Андрій сам підходить до нас.

- Це ти мені поясни, що відбувається? – Тихо питаю я. Мені зовсім не подобається весь цей показовий виступ. Ну, не можу я повірити, що Кондратьєв за такий короткий час після нашої останньої зустрічі так різко міг змінитися. Просто впевнена, він, як і раніше, мені не довіряє і вважає, що я зрадила його. Ось тільки тепер він вирішив змінити тактику поведінки, перевтілившись з грізного тирана на того, колишнього Андрія.

- Оля, ти біжи й сідай у машину, а ми з мамою підійдемо за кілька хвилин, - з усмішкою звертається Кондратьєв до дочки.

Оля, взявши з нас слово, що ми не затримуватимемося, йде. А я вирішую, що не зрушу з місця, доки Андрій не пояснить мені, що відбувається.

- Кондратьєве, поясни мені, будь ласка, що за гру ти затіяв? - Ледве стримуючи свій гнів, питаю я. - Адже я просила тебе залишити мене та мою родину у спокої!

- Аліно, про яку гру йдеться? - Чоловік чудово відіграє здивування, хоча я бачу, як в його очах горить азарт гравця. - Ти ж сама казала, що заради Олі готова на все і хочеш бачити її щасливою. Ось і я намагаюсь для щастя нашої дівчинки. А ти знову чимось незадоволена.

- А для відчуття повного щастя ти взяв свою дівчину! – Нервово посміхнулася я. - Напевно, Оля просто у захваті. Подивися, вона навіть у машину не хоче сідати, щоб не залишатися наодинці з цією...

- Аля, а ти ж ревнуєш мене! - Розплився в посмішці Андрій.

- Взагалі хворий? - З обуренням видихнула я. - Кондратьєв, ти надто високої про себе думки! І взагалі, ми вже до школи запізнюємось. Я б нізащо в житті не сіла з тобою в цю машину. Але знаю, якщо відмовлюся, то Оля засмутиться. Тож давай скоріше закінчимо цей цирк. - Я кинула на чоловіка нищівний погляд і швидко пішла до машини.

Чи потрібно говорити, як я намагалася стримувати свої емоції, опинившись поряд з дівчиною Кондратьєва? Ця красуня, проігнорувавши моє вітання, окинула мене таким поглядом... Я бачила, що вона ледве стримується, щоб не закотити скандал. Але мені зараз найменше хотілося брати участь у всій цій виставі. Попереду на мене чекав непростий і відповідальний день, тому я, мило посміхнувшись дівчині, перемикнула свою увагу на Олю. Дівчинка радісно почала мені розповідати, як чекає на зустріч зі своїми однокласниками і я, слухаючи її, почала заспокоюватися. Але Кондратьєв, очевидно, вирішив продовжити свою гру. Сівши в машину, він окинув поглядом мене з Олею, а потім подивився на свою "ляльку".