Розділ 11

Ніколи не розуміла вираз "вбити одним поглядом". Але тепер, коли я дивлюся в очі Кондратьєва, до мене доходить зміст цих слів. Він дивиться на мене так, ніби справді готовий убити, знищити, стерти з лиця землі. Для нього я зрадниця, яка зламала йому життя. Налаштувала проти нього найближчих людей і ще весь цей час приховувала сина. А найогидніше у всій цій ситуації те, що Андрій закрився у своєму вигаданому світі, в якому в усьому була винна лише я. І, здається, достукатися до нього і поринути у цей світ зовсім не реально. Його цілком влаштовує таке життя, а все, що було колись між нами... Я стискаю кулаки й впиваюся до болю нігтями в долоні. Біль це добре! Він протвережує, проганяє страх, не дає розслабитися.

- Ти погарячкувала, відправивши свою групу підтримки! Невже так повірила в себе, що навіть не боїшся залишатися зі мною наодинці? - Зло посміхнувся Кондратьєв, не поспішаючи підходячи до мене.

- А я давно вже вірю у себе. У себе та своїх близьких людей. Та й боятися мені нема чого. До Ваших жорстоких маневрів та витівок мені не звикати, Андрію Миколайовичу. Так що здивувати мене чимось новим Вам навряд чи вдасться, - спокійно сказала я.

- Навіть так? А ти, я дивлюсь, осміліла, дівчинко! Вирішила, що зможеш грати зі мною у дорослі ігри? Не боїшся програти?

Чоловік зробив ще кілька кроків і зупинився. Його сильна постать буквально нависала наді мною. Здавалося, що таким чином він намагається залякати мене і змусити здатися перед його грізним виглядом.

- Не боюся! - Рішуче сказала я, не відводячи від нього погляду. - Ваших погроз так точно не боюся. Та й брати участь у Ваших іграх не збираюся. Ви й так досить награлися моїми почуттями, Андрію Миколайовичу.

- То це я грав з почуттями? Послухай, Аліно, а ти нічого не переплутала? Чи хочеш переконати мене, що в тебе нічого не було з цим Костею? А всі ці фотографії, ніжні послання, якими ти обмінювалася зі своїм... Напевно, це плід моєї уяви чи галюцинації! Ти зовсім мене за ідіота приймаєш? - Прохрипів Андрій, схопивши мене за плечі.

Його дотик пронизав моє тіло, наче удар блискавки. Я відчула, як тепло від рук чоловіка розливається по моїх венах, змушуючи сильніше битися серце і ... я просто вибухнула від злості на себе. Не могла пробачити собі, що досі так гостро реагую на Кондратьєва. Та ще й відчувала, як образа й гнів, які за ці два роки нагромадилися всередині мене, готові були виплеснутися назовні. І я навіть не намагалася більше стримувати ці почуття.

- Руки прибрав! - Прошипіла я зі злістю. - Я не дозволяла тобі торкатися мене! А щодо ідіота... Якщо ти повірив цьому виродку і купився на його дешеві трюки та сумнівні докази моєї зради... Отже, ти справді ідіот! А переконувати тебе в чомусь чи виправдовуватися я точно не збираюся! Ти зробив свій вибір, ось і живи своїм життям. Грай у свої дорослі ігри, якщо більше нема чим зайнятися. Ось тільки не смій у них втягувати моїх близьких людей! Я не дозволю тобі відігратися на них! І нехай у мене немає таких грошей та зв'язків, як у тебе. Але є непереборне бажання захистити своїх рідних від такого неадекватного і цинічного персонажа як ти. А про Олежку взагалі забудь! Моєму хлопчику не потрібен такий батько!

Я так піддалася своїм емоціям, що навіть не помітила, як виявилася катастрофічно близько біля Кондратьєва. Та я фактично була притиснута до нього і здригнулася, відчувши тепло його тіла. Але я була впевнена, що тепер точно не піддамся своїм почуттям і зможу контролювати себе. Ось тільки побачивши погляд чоловіка, я розгубилася та завмерла. В його очах спалахнули вогники. Теплі, улюблені та такі рідні. Вони зігрівали й мені раптом здалося...

- Який такий? Давай, Аліно, домовляй! Поясні мені, чому це я мушу відмовитися від свого сина. - Процідив Кондратьєв, сильніше стиснувши мої плечі.

Я перевела подих, намагаючись взяти себе до рук. Напевно, мені справді здалося. У потемнілих очах Андрія не було навіть натяку на якісь почуття до мене.

- Та тому що я не дозволю, щоб поряд з Олежкою був жорстокий, цинічний та безвідповідальний чоловік! Я не можу довірити свого сина людині, яка одного разу вже зрадила його! І якщо ти цього не розумієш... Та я взагалі не знаю, як достукатись до тебе. Ти став холодним, байдужим і... чужим! - Вигукнула я в обличчя чоловікові й вирвавшись з його чіпких пальців, відступила на кілька кроків.

Напевно, користуючись тим, що я безнапасно вибралася із захоплення Андрія, потрібно було просто піти, щоб не продовжувати цю безглузду розмову. Але я розуміла, що це мій останній шанс, щоб переконати Кондратьєва не робити дурниць і не псувати життя близьким людям.

- Послухай, Андрію, я втомилася і більше не хочу продовжувати цей словесний батл, - тихо промовила я, піднявши погляд на чоловіка. - Я зрозуміла, що ти все одно впевнений у своїй правоті. Але я хочу, щоб ти все ж таки почув мене. Кондратьєв, я тебе дуже прошу, не давай своєму монстру повністю заволодіти твоїм серцем та душею. Сподіваюся, ти розумієш, про що я говорю. Колись ти зміг впоратися з ним, і я дуже пишалася тобою. Так знайди в собі сили й зараз перебороти його. Інакше ти ризикуєш залишитися на самоті, без допомоги та підтримки близьких людей.

- Та я й так уже залишився без їхньої підтримки. Ти зробила все, щоб налаштувати їх проти мене, — пронизав мене холодним поглядом Андрій.

- Ти просто не виправний, - важко зітхнула я. - Ніна Василівна, Олексій та Ігор ті люди, яким ти можеш довіряти. Вони завжди любили та поважали тебе. А те, що вони допомагали мені й дбали про Оленьку та Олежку... Ну, якщо ти це вважаєш зрадою... Загалом, я все ж таки сподіваюся, що ти не посмієш помститися хлопцям і Ніні Василівні. Якщо тобі так буде легше, вважай, що у всьому винна лише я.

- Прямо дуже шляхетний вчинок, узяти всю провину на себе. - Посміхнувся чоловік.

- Ти знову не чуєш мене. Я просто не хочу, щоб рідні люди постраждали через мене. Та й час уже закінчувати з усією цією історією. Минуле вже не повернути. Кожен з нас має нове життя. І давай просто не псуватимемо його один одному. До речі, мало не забула, — я дістала з кишені джинс конверт і простягла Андрію.