Розділ 7

Мені й зараз, через стільки часу, стає страшно лише від думки, що я могла втратити свого хлопчика. Адже він став для мене сенсом усього мого життя, найціннішим подарунком, який подарувала мені доля. І тільки завдяки Олежці я не зламалася і спромоглася пережити ті нелегкі дні.
***
Розплющивши очі, я кілька хвилин дивилася на білу стелю і намагалася зрозуміти, де я перебуваю. Думки хаотично роїлися у моїй голові, і я просто не могла зосередитися хоча б на одній з них.

- Аліночко, нарешті, ти прийшла до тями! - Я здригнулася, почувши знайомий жіночий голос і поволі повернула голову.

- Ніно Василівно? А де я? – Тихо прошепотіла.

- У лікарні, дитинко. Ти нічого не пам'ятаєш? - Схлипуючи, промовила жінка. - Ігорьок сказав, що ти свідомість втратила і...

Я вже не чула, що казала мені Ніна Василівна. У пам'яті почали виринати картинки останніх подій. Я злякано завмерла, згадавши той жахливий біль, який ніби розривав мене зсередини.

- Моя дитина! - Прохрипіла я, намагаючись підвестися. - Що з моїм малюком?

- Тихо, дівчинко, заспокойся. Найстрашніше вже позаду! І з малюком тепер усе буде гаразд. Сергій Іванович покликав найкращих фахівців, і вони зробили все можливе, щоб урятувати тебе та дитину, — намагалася заспокоїти мене Ніна Василівна. - А тобі тепер потрібно берегти себе та малюка. Ну, я піду за Сергієм Івановичем. Він сказав покликати його, коли прокинешся. Та й Ігореві треба зателефонувати, він дуже переживає за тебе.

Ніна Василівна вийшла, а я дбайливо накрила долонями свій живіт.

- Вибач мені, сонечко. Я мала стримувати свої емоції й насамперед думати про тебе. Але я обіцяю, що більше таке не повториться. Я дуже люблю тебе і боюся втратити, - ласкаво прошепотіла я, погладжуючи животик. Мені здавалося, хоч у мене і короткий термін, але малюк розуміє кожне моє слово і відчуває моє кохання. І попри те, що мене зрадила кохана людина і найкращий друг, я все одно відчувала себе щасливою.

- Ну, ти мене радуєш, Аліночко. Позитивні емоції у твоєму випадку найкращі ліки, — увійшовши до палати й побачивши усмішку на моєму обличчі, весело підморгнув Сергій Іванович. - Але догану від мене ти все одно отримаєш.

Він сів біля мого ліжка і вже серйозно глянув на мене.

- Аліно, ти знаєш, що я не люблю багато говорити та читати нотації. Але ти маєш розуміти, дівчинко, що тепер несеш відповідальність не лише за себе. Сьогодні ми змогли допомогти тобі та зберегли вагітність. До речі, в цьому є чимала заслуга Ігоря, який швидко зорієнтувався і доправив тебе до лікарні. Але якщо ти й надалі так безвідповідально ставитимешся до свого організму... Загалом, я думаю ти сама розумієш, чим усе може закінчитися.

- Розумію, Сергію Івановичу, - тихо промовила я, опустивши голову. - Я знаю, що не мала доводити себе до такого стану. Просто склалася така ситуація, і я не змогла стриматися.

- Я вже знаю про твою ситуацію, Аліночко - зітхнув чоловік. - І розумію, що тобі важко було впоратися зі своїми емоціями, але...

– Вам Ігор розповів? І мати вже знає? - Перелякано глянула я на нього.

- Заспокойся! Тобі не можна нервувати. А мати нічого не знає. Обіцяю, ми придумаємо як краще розповісти їй про те, що трапилося.

- Але тепер я навіть не зможу навідувати маму. І вона все одно щось запідозрить.

– Ну, це зовсім не проблема. Я скажу їй, що поклав тебе на кілька днів проколоти вітаміни для підтримки організму. Для вагітних це корисно. Загалом розв'яжемо це питання безболісно для твоєї мами, — усміхнувся мені Сергій Іванович. - А з рештою проблем розберемося трохи пізніше. А ти, дівчинко, поки постарайся заспокоїтись і думати тільки про хороше. Для тебе головне зараз відпочинок, гарне харчування та позитивні емоції. Розумію, що тобі важко в такій ситуації тримати себе в руках, але... Повір мені, дитина — це найголовніша і найулюбленіша людина у житті кожної жінки. І заради неї ти маєш бути сильною.

- Я обіцяю, що буду сильною, бо дуже люблю свого малюка! - Упевнено сказала я.

- Ну, от і молодець, Аліночко. Я знаю, що ти зможеш упоратися з усіма труднощами. Та до того ж ти не одна. Поруч з тобою люблячі близькі люди, які завжди допоможуть і підтримають у найважчих ситуаціях. А життя згодом розставить усе на свої місця.

Я дотрималася слова, даного Сергію Івановичу і більше ніколи не дозволяла собі бути слабкою. Та й життя справді розставило все на свої місця. Моїм батькам, звичайно, нелегко було прийняти новину про наш розрив з Андрієм. Але вони у всьому підтримували мене. А коли народився Олежка, були на сьомому небі від щастя та повністю розчинилися в онуці. Ігор став хрещеним мого хлопчика. Я знала, що можу довірити йому свого найдорожчого і найулюбленішого чоловічка. І була впевнена, що він стане для мого сина надійним захисником та гідним прикладом мужнього та відповідального чоловіка. З Костею, на мою велику радість, ми більше не зустрічалися. Коли я запитала в Ігоря, куди він зник, той із наймилішою усмішкою заявив, що цьому гаду зробили вигідну пропозицію, від якої він не зміг відмовитися. Мене цілком влаштувало таке пояснення. До речі, батькам я так і не сказала, що саме Костя винен у всьому, що сталося. Адже вони давно дружили з його мамою, і я не хотіла псувати їхні стосунки. Загалом попри все, я, напевно, могла вважати себе щасливою, але...

Занурившись у свої спогади, я навіть не помітила, як минула ніч. За вікном почало світати. 

Я присіла на підвіконня і замилувалася ніжною красою вранішнього неба. Сонце неквапливо підіймалося, дбайливо торкаючись своїми променями верхівок дерев, пробігаючи по дахах будинків. Один з них проник через шибку, доторкнувся до мого обличчя, і я не змогла стримати посмішки. Панування ночі закінчувалося, і я відчувала, як разом з нею йде мій страх перед минулим. І дуже сподівалася, що новий день принесе мені впевненість у майбутньому. 

Чи стало мені легше після цієї безсонної ночі? Так, я відчувала, що всередині мене все ожило. Переживши знову кожну мить тих важких для мене днів, я ніби вирвалася з кокона, в якому жила ці два роки. Адже весь цей час я ніби блокувала кожен спогад про Андрія, про його зраду, про той страх, який я відчувала, боячись втратити свого малюка. Я сподівалася, що так швидше позбавлюся болю і забуду про минуле. І була рада, що змогла перебороти та відпустити свій страх. Тепер залишалося тільки відповісти самій собі на найголовніше питання, яке продовжувало мучити мене. Чи я готова пробачити Андрію його зраду і розповісти про сина? Мама та Ігор переконували мене в тому, що Олежці потрібен батько та Кондратьєв має право знати про хлопчика. А я не була впевнена, що зможу наважитися на такий відповідальний крок. Я і зараз відчувала подвійні почуття. З одного боку, я розуміла, що мої близькі мають рацію. Вони ж підтримали мене, коли я попросила їх зберегти таємницю про мого хлопчика. Я відчувала, що вони були не в захваті від мого прохання. Але знаючи, як тяжко я пережила зраду Андрія, погодилися допомогти мені. Особливо важко було у цій ситуації Ніні Василівні. Вона дуже часто спілкувалася з Кондратьєвим телефоном, і я навіть не можу уявити скільки сил їй варто було не піддатися своїм емоціям і випадково не проговоритися про Олежка. Адже Андрій для неї був як син, і я думаю, їй було нелегко приховувати від нього правду. Та я й сама одного разу потрапила в незручну ситуацію і ледве зуміла викрутитися з неї.