Розділ 5

Адже я справді не знала, що відповісти Ніні Василівні. Я не розуміла, що відбувається і більше не могла впоратися зі своїми емоціями. Очі сповнилися сльозами, і я розплакалася, притулившись до жінки. 

Не знаю скільки часу ми просиділи обійнявшись. Напевно, на той момент відчували, що потрібні одне одному. Я була дуже вдячна Ніні Василівні за те, що вона поруч і підтримує мене.

Трохи заспокоївшись, я згадала конверт, який передав мені Андрій. Десь у глибині душі жевріла надія на те, що я зможу знайти в ньому хоч якесь логічне пояснення того, що відбувається. Але зважитися взяти його в руки й відкрити виявилося не так уже й легко. При одному погляді на нього всередині мене все стискалося від всепоглинального почуття тривоги та страху.

- Аліночко, я знаю як тобі зараз важко. Але я думаю, тобі потрібно все ж таки зважитися і дізнатися, що там усередині. А я не заважатиму, — тихо промовила Ніна Василівна і погладивши мене по голові, вийшла з кімнати.

Зібравши всю свою мужність, я все ж таки зважилася відкрити конверт. Дістала з нього важку пачку купюр і складений навпіл листок паперу. Я з подивом глянула на гроші й відчула, що мої пальці ніби обпалило вогнем від дотику до них. Злякано відкинувши пачку вбік, я тремтячими руками розгорнула листа і...
***
Моє тіло пронизує гострий біль, а серце б'ється так, що здається будь-якої хвилини готове вискочити з грудей. Впиваюся нігтями в долоні настільки, що здається ще трохи й з них бризне кров. Я хочу, щоб тілесний біль заглушив душевний. Мені здається, що так буде простіше впоратися з тим страхом перед минулим, який знову накриває мене. Я боюся не витримати, боюся здатися. Минуло понад два роки, а моє серце розривається від болю та відчаю при згадці про той лист. Хоча... Це був навіть не лист... а мій вирок! По щоках котяться сльози, а я намагаюся щосили стримувати ридання, що вириваються з грудей. 

Перед очима виринає білий аркуш паперу. Виявляється, я нічого не забула. Я пам'ятаю кожне слово у жорстокому та цинічному посланні Кондратьєва.
******
"Аліно Володимирівно, ми з дочкою їдемо за кордон і тому я більше не потребую Ваших послуг. Ви можете вважати себе вільною від усіх зобов'язань. Як компенсацію за завдані Вам незручності я залишаю певну суму. Думаю, цих грошей так само вистачить і на реабілітацію Вашої мами. І ще, я переконливо прошу Вас більше не з'являтися в нашому житті. Інакше я за себе не ручаюся.

Я судомно стискала аркуш паперу і до кінця не вірила, що весь цей жах відбувається зі мною. Адже я довірилася Андрію, мої почуття до нього були щирими. Він був для мене найбажанішим, єдиним та улюбленим. То чому ж він так вчинив зі мною? Невже всі його ніжні дотики, погляди та слова про любов до мене були брехнею? А я просто жила у світі ілюзій, переконавши себе, що Кондратьєв змінився і я щось значу для нього?

— Значить, моїх послуг більше не потребуєте, Андрію Миколайовичу? - З моїх грудей вирвався істеричний сміх. – Компенсацію мені залишили? Господи, яка ж я дурепа!

Я перевела погляд на гроші й ледве стрималася, щоб не завити від розпачу та безвиході. На душі було гидко, а серце розривалося від нестерпного болю. 

Мені хотілося просто зникнути, розчинитись у просторі, перестати існувати. І тільки думки про дитину змусили мене взяти себе до рук. Я знала, що маю тепер жити заради нього. І якщо Андрій викреслив мене та нашого малюка зі свого життя, значить, так тому й бути. 

Я зняла з пальця обручку і поклала її на пачку купюр. А потім дбайливо накрила долонями свій животик.

- Нічого, впораємось і без Вас, Андрію Миколайовичу, - посміхнулася крізь сльози. - Ми вас теж звільняємо від усіх зобов'язань. А ти моє сонечко нічого не бійся. Мама завжди буде поряд з тобою.

Я ніжно погладжувала живіт і прислухалася до нових почуттів, які зароджувалися всередині мене. Біль від зради Кондратьєва нікуди не зник, але тепер я відчувала його не так гостро. Я розуміла, що незважаючи ні на що маю бути сильною. Адже тепер у мені живе маленький чоловічок, якого я маю берегти та захищати. 

Я з головою поринула у свої думки та нові відчуття. І коли почула, що дзвонять у двері, злякано здригнулася і вся стиснулася. І добре, що до кімнати зайшла Ніна Василівна.

- Не бійся, дівчинко, це, напевно, Ігорьок прийшов, - побачивши мій напівнепритомний стан, поспішила заспокоїти мене жінка. - Я думаю, його підтримка нам зараз точно не завадить.

Я мовчки кивнула й опустивши голову, судомно вп'ялася пальцями в оббивку дивана. 

Страх і тривога знову почали мене накривати. Ігор завжди добре ставився до мене, і я вважала його за свого друга. Була впевнена, що завжди можу покластися на нього у скрутну хвилину. Але це було раніше, коли ми всі були однією дружною сім'єю. А тепер... 

Я почула швидкі кроки й зрозуміла, що хлопець увійшов до кімнати. Переборовши свій страх, я все ж наважилася глянути на нього.

Я дивилася на хлопця і з радістю усвідомлювала, що в його погляді не було недовіри чи засудження. Він, як і раніше, залишався моїм другом і дійсно прийшов підтримати мене.

- Ну, не все так катастрофічно, як я собі уявляв, - полегшено зітхнув Ігор і навіть спробував усміхнутися. - Завжди знав, що ти сильна дівчина.

- Та ніяка я не сильна, просто до кінця не можу повірити у все, що відбувається. Мені здається, що це якийсь страшний сон і...

- Здається, я когось перехвалив. Подруго, навіть не надумай розводити тут вогкість, — суворим голосом промовив Ігор, побачивши, як мої очі наповнюються сльозами. - Із найскладнішої ситуації завжди можна знайти вихід. Тим більше у тебе можна сказати потужна група підтримки. І ти завжди можеш покластися на нас. Правда, Ніно Василівно?

- Навіть не сумнівайся, Аліночко! Ми з Ігорем та Льошею завжди підтримуватимемо тебе. А Андрій... Ти ж знаєш який у нього запальний характер. Але я впевнена, він скоро заспокоїться, зрозуміє, що зробив помилку і намагатиметься все виправити. Адже я точно знаю, що він любить тебе, — жінка присіла біля мене й обняла за плечі. - А тобі зараз потрібно заспокоїтись і насамперед думати про дитину.