Розділ 4

Я сильніше втискаюся в крісло і намагаюся вгамувати тремтіння, яке охоплює моє тіло. Адже цей день міг стати одним з найщасливіших у моєму житті. Але, на жаль...

Мабуть, я мала прислухатися до того незрозумілого почуття тривоги, яке ще напередодні розросталося всередині мене. Але вирішила, що всі погані передчуття були пов'язані з погіршенням здоров'я моєї мами. Я пам'ятаю як серце стислося від страху, коли побачила, що мені дзвонить Сергій Іванович, її лікар. І якби не рішучість та спокій Андрія, я не знаю як змогла б упоратися зі своїми емоціями. Тоді я відчувала його підтримку і змогла взяти себе в руки. На щастя мамі стало краще і ми змогли з полегшенням зітхнути. От тільки почуття тривоги у моєму серці так і не зникло. І коли я пішла проводжати Андрія до машини... Мої очі наповнюються сльозами і я глибоко вдихаю, намагаючись заспокоїти своє серце, що шалено б'ється. Виявляється, я досі пам'ятаю тепло його тіла, ніжний дотик рук. А ще я пам'ятаю всепоглинальне почуття страху, яке проникало у кожну клітинку мого тіла. Я боялась! Я дуже боялася втратити Андрія і так міцно притискалася до нього, що здавалося, що ніяка сила не зможе забрати його у мене. А він, мабуть, відчуваючи мою тривогу, дбайливо обіймав мене і заспокоював. Говорив, що завжди буде поруч зі мною і ми впораємося з усіма труднощами. Я дивилася в його очі, сповнені любов'ю та ніжністю і вірила кожному його слову.

Я заплющую очі й відчуваю як по моїх щоках котяться сльози. Господи, ну чому Кондратьєв вчинив так жорстоко? Він буквально за один день безжально розтоптав мої почуття та викреслив зі свого життя. Невже не довіряв мені до такої міри, що навіть не вважав за потрібне поговорити зі мною? А я як наївна дурепа переконувала себе, що він не приїхав зранку до клініки, бо зайнятий на роботі. Та й відключений телефон був підтвердженням того, що в Андрія, найімовірніше, якась важлива зустріч. Я була впевнена, що щойно чоловік звільниться, одразу ж приїде чи передзвонить. Та й несподівана радісна новина на деякий час прогнала моє почуття тривоги. 

А все почалося з того, що мені потрібно було купити мамі ліки і я під палючим сонцем оббігала пів міста, щоб знайти їх. А потім, повернувшись до клініки, просто на порозі ординаторської знепритомніла. Ну, а коли прийшла до тями, отримала по повній програмі від Сергія Івановича. Він суворо вичитав мене за безвідповідальне ставлення до свого здоров'я, змусив здати аналізи та відправив відпочивати у вільну палату. А я, якщо чесно, не стала особливо чинити опір. Останнім часом я справді відчувала втому. У мене іноді паморочилося в голові й трохи нудило. Ну, а після пробіжки містом і втрати свідомості я взагалі почувала себе розбитою. І варто мені доторкнутися до подушки, як я відразу заснула. А ось після пробудження на мене і чекала та сама щаслива новина. Сергій Іванович, розпливаючись у посмішці, повідомив мені про вагітність. Я перші кілька хвилин перебувала у повному шоку і розгублено дивилася на чоловіка. А потім, нарешті усвідомивши сенс його слів, з радісним вереском кинулася йому на шию.

"Малюк! У нас з Андрієм буде малюк!" 

Усередині мене вибухали феєрверки з неймовірних емоцій.

Я на такій швидкості бігла до мами, що Сергій Іванович ледве встигав за мною. Він вирішив перестрахуватися і бути поруч, коли я повідомлятиму майбутній бабусі радісну новину. Сказав, що позитивні емоції це дуже добре, але після такої складної операції будь-яке може бути. Мені навіть довелося трохи перевести подих і заспокоїтися перш ніж увійти до палати. Я досі пам'ятаю щасливе обличчя мами і як світилися радістю її очі. Вона спершу обіймала мене, потім Сергія Івановича. Дякувала йому за те, що врятував їй життя і тепер вона зможе бути поряд з онуками. Потім ми зателефонували татові й, звичайно ж, він теж був на сьомому небі від щастя. Загалом було ціле море почуттів. І ми навіть намагалися заспокоїти нашу майбутню бабусю, переживаючи за її здоров'я. Але коли перші емоції вляглися, я трохи почала панікувати. Адже уже наближався надвечір, а Андрій так і не приїхав. А його телефон, як і раніше, було відключено. І як я не намагалася приховати від мами свою тривогу, вона відразу побачила мій нервовий стан. Не слухаючи моїх заперечень, викликала таксі й з задоволеною усмішкою побажала мені святкового вечора з позитивними емоціями. 

Всю дорогу додому з мого обличчя не сходила посмішка. Я вже не могла дочекатися того моменту, коли розповім Андрію надзвичайну новину і побачу його щасливе обличчя. А як зрадіє Оля! Адже вона так мріяла про братика чи сестричку. Я вже уявляла як дівчинка з радісним вереском кинеться обіймати та цілувати нас. І ми обов'язково влаштуємо справжнє сімейне свято, на яке зберемо всіх близьких людей, щоб поділитися з ними нашою радістю. 

Так, цей день міг стати одним з найщасливіших у моєму житті. Але, на жаль, крім щастя, він приніс мені біль, відчай і зраду моєї рідної та коханої людини.

***

У кімнаті тепло, а моє тіло сковує холодом, мов у сорокаградусний мороз. Навіть серце завмирає, ніби боїться знову пережити нестерпний біль. Я підтискаю ноги й мало не з головою закутуюсь у плед. Мені стає трохи легше, бо зараз я ніби сховалася у своєрідному коконі, у своєму персональному світі. 

Гірко посміхаюся. Адже я весь цей час жила у своєму вигаданому світі. Справді думала, що змогла перебороти себе та навчилася контролювати свої почуття. Я сховала свій біль і розпач глибоко всередині себе і сподівалася, що назавжди викреслила зі свого життя всі спогади, пов'язані з людиною, яка зрадила мене. Але варто мені відкрити двері в минуле і мій світ почав руйнуватися. І я, напевно, могла б ще зберегти його, якби перестала мучити себе спогадами. Але в мене більше не було сил тримати їх у собі. І як би не було боляче, я знову повертаюся до того дня.

Моє серце готове було вискочити з грудей від переповнюючого мене щастя. За кілька хвилин я опинюся в міцних обіймах Андрія і повідомлю йому надзвичайну новину. Я вже уявляла радісну метушню, яка почнеться в нашому домі й посміхнувшись, нетерпляче зателефонувала у двері. Але, як не дивно, мені відкривати ніхто не поспішав. У серці знову почала наростати тривога. Навіть якщо Андрій затримався на роботі, то Ніна Василівна з Олею в такий час точно мають бути вдома. Як я не намагалася впоратися з хвилюванням, погане передчуття не залишало мене.