Розділ 3

- Аліно, а ти не хочеш мені розповісти, що насправді відбувається з тобою? - Серйозним тоном запитав Ігор, коли ми залишилися на кухні вдвох.

Мама пішла укладати Олежку спати, а ми, прибравши зі столу, мили посуд. Я не очікувала, що він поставить мені таке провокаційне питання і зовсім розгубилася. Мені здавалося, що я досить правдоподібно пояснила Ігореві та мамі причину моїх сліз і трохи дивної поведінки. І була впевнена, вони повірили, що я справді просто втомилася у школі. Але мама права - я зовсім не вмію брехати.

- Це ти зараз про що? У якому сенсі що зі мною відбувається? - Тихо спитала я, опустивши голову і судомно стискаючи в руках тарілку.

- Ти думаєш, я повірив у всю цю на ходу вигадану історію про важкий день у школі й що ти втомилася від спілкування з малюками? Аліно, я жодного разу не бачив, щоб навіть найбільші проблеми у школі доводили тебе до такого стану. Ти могла контролювати свої емоції у найпростіших ситуаціях. А ось сьогодні..., — Ігор підійшов до мене й обережно розтиснувши мої пальці, забрав тарілку, а потім обійняв мене за плечі. - Не повіриш, але я розгубився і не знав як поводитися, коли ти з переляканим обличчям увірвалася в кімнату і кинулася до Олежика. У твоїх очах було стільки страху, розпачу і болю. Я бачив тебе в такому стані тільки...

- Ігорю, я не палаю бажанням згадувати ті дні! - Рішуче перервала його. - А те, що сьогодні дозволила собі розслабитися... Я справді трохи втомилася. Але більше таке не повториться. Ти ж знаєш, що я можу бути сильною і здатна керувати своїми почуттями та емоціями.

- Я знаю. Але питання в тому, як довго ти зможеш бути сильною? - Ігор уважно подивився мені у вічі. - Аліно, ти знаєш, що я завжди підтримував тебе. І навіть коли ти вирішила не говорити Андрію про дитину... Якщо чесно, я не був певен, що ми робимо правильно. Але потім, побачивши, як ти страждаєш через його зраду, погодився з твоїм рішенням. І весь цей час я намагався не нагадувати про минуле, бо знав, як важко даються тобі спогади.

- То навіщо ти зараз почав цю розмову? – Роздратовано запитала я.

- Бо я переживаю за тебе. Аліно, ти два роки живеш у постійному страху, що Андрій дізнається про сина, намагаєшся контролювати свої почуття і боїшся хоч на мить розслабитися. Ти розумієш, що далі так продовжуватись не може? І на скільки тебе ще вистачить? На тиждень, місяць, рік? - Схвильовано вигукнув хлопець. - Та тобі вже важко стримувати свої емоції. Сьогоднішній зрив був не через школу. Ти просто втомилася боротися сама з собою. Я бачив біль, розпач і страх у твоїх очах. Ти сказала, що не хочеш згадувати минуле. Але ж ти не можеш повністю викреслити його зі свого життя.

- Я думала, що зможу, - тихо прошепотіла я. - Але останнім часом я просто не можу протистояти спогадам. І сьогодні мене так накрило... Ігорю, ти маєш рацію, я втомилася боротися сама з собою, втомилася жити в постійному страху. Але й пробачити Андрієві його зраду теж не можу. І я думаю, що ти мене розумієш, як ніхто інший.

- Це точно. Тут ми з тобою просто два кинуті "щасливчики", - посміхнувся хлопець. - Ось тільки у нас трохи різні ситуації. Я мав сильні почуття без взаємності. Але у вас з Андрієм все зовсім інакше. І не потрібно нищити мене поглядом. Я чудово пам'ятаю, якими щасливими ви були. Ваші почуття були щирими та справжніми. У цьому я впевнений.

- І саме через те, що почуття Андрія були справжніми та щирими, він покинув мене! - З сарказмом видала я. - І зауваж, навіть не спробував розібратися у всій тій брехні. Та просто поговорити зі мною ... не вважав за потрібне! І тепер я маю пробачити його і розповісти про сина?

- Я не кажу, що ти маєш пробачити його. Андрій вчинив підло і ти знаєш, як ми всі поставилися до його неадекватного та жорстокого вчинку. Але мені здається, що він уже не раз пошкодував, що так вчинив з тобою. Ось тільки через свій впертий і норовливий характер він не хоче визнати свою помилку. Але якби він дізнався про сина...

- Ігорю, я боюся навіть уявити, що буде якщо Андрій дізнається про Олежка, - злякано подивилася на хлопця.

- Але ж ти не зможеш постійно приховувати від нього хлопчика. Та й Олежці потрібен батько. Він у нас хлопець з характером! - Розплився в посмішці Ігор. - Йому потрібен дбайливий та люблячий батько, який стане для нього авторитетом та виховає його справжнім чоловіком.

– Це Андрій його виховає справжнім чоловіком? - Здивовано спитала я. - Ігор, ти нічого не переплутав?

- Аліно, вибач, але я все ж таки вважаю, що Андрій зможе стати для Олежки добрим батьком, - серйозно подивився на мене хлопець. - Ти ж знаєш, як він любить Олю? А тут син...

- Ігорю, давай на цьому зупинимося, - втомлено сказала я, не давши йому домовити. - Я зовсім заплуталася і поки не готова приймати хоч якесь рішення.

- Не дурень, зрозумів, - усміхнувся Ігор. - Більше не напружуватиму тебе. І пробач, що змусив тебе трохи понервуватись. Просто я хочу, щоб ти та Олежка були щасливі.

- Дякую тобі за все, що робиш для нас, - тихо сказала я, притулившись до його плеча. - Я навіть не знаю, як би пережила ті дні без твоєї підтримки та турботи.

- Все буде добре, Аліночко, - голос Ігоря звучав спокійно та впевнено. - Поряд з тобою близькі люди, які люблять тебе і допоможуть упоратися з усіма труднощами. А ти головне нічого не бійся. Просто постарайся подолати свій страх перед минулим та зроби рішучий крок у майбутнє. Я знаю, ти сильна дівчина і в тебе обов'язково все вийде!

***

За вікном уже глибока ніч, а я все ще не можу заснути. Розмова з Ігорем остаточно зруйнувала мій захисний бар'єр, який я насилу створювала. Варто мені ненадовго повернутися в минуле, і я втратила контроль над своїми почуттями. Я знову почувала себе слабкою та вразливою. А душу розривали біль, сумніви та страх. Хоча навіщо я обманюю саму себе?! Страх завжди жив у моєму серці. Просто я намагалася не думати про нього і сподівалася, що колись зможу перебороти його.