Розділ 55 Антон

- Антоне, не нервуй ти так. Розслабся і пий каву, — усміхається Сергій, простягаючи мені чашку з ароматним напоєм.

- Що так помітно?  - посміхаюся я, беручи в нього з рук чашку і роблячи невеликий ковток.  - Щось я зовсім розучився контролювати свої емоції.

- Не дивно. Після такого насиченого і нелегкого дня, якось важко бути незворушним і непробивним, — киває Сергій. - А враховуючи вашу непросту ситуацію... Хоча тепер, напевно, правильніше сказати нашу, бо я дійсно хочу допомогти вам. Та й Наташа... 

- Я так розумію, що Наташа даремно боялася, що ти відвернешся від неї після того, як дізнаєшся всю правду? - пильно глянув я на чоловіка.

- Даремно. Тому що мені не важливо, що було в її минулому житті, — тихо, але впевнено промовив він. - Ще раз повторюся - немає такої людини, яка б не робила помилок. Але не у всіх вистачає мужності, щоби визнати їх і спробувати виправити. І знаєш, мені здається, що саме ті люди, які намагаються забути про свої помилки та підлі вчинки, найбільше й засуджують інших людей. А що, зручно так облити брудом людину, яка оступилася, щоб оббілити себе у своїх очах. Вивалити на неї свій страх бути викритим в особистих гріхах і помилках.

- Ти маєш рацію, ми часто приховуємо свої помилки, намагаючись створити ідеальний образ. І хоча я ніколи не думав що скажу це, але... Микита правий, я ж дійсно негідник і маніпулятор. І всі ці п'ять років намагався забути про зраду і приховував від Руслани свою зраду. І якщо чесно, то був дуже радий, що Наташа без жодних претензій та проблем зникла з мого життя. І чим я тоді кращий за Микиту? - з гіркотою видихнув я.

- Напевно тим, що ти визнаєш свої помилки та намагаєшся виправити їх, на відміну від твого колишнього друга. Та й давай все - таки не будемо забувати про той факт, що тебе втягнули в цю брудну гру, — рішуче сказав Сергій. - Микита, наскільки я зрозумів, дуже вміло скористався моментом, коли ти не дуже й контролював свої дії. Я не знаю  подробиць вашої з Русланою історії, але можу припустити, що у вас був не найлегший період життя. І ви обоє були не в найкращому емоційному стані. І як лікар можу сказати, що під дією негативних емоцій та психологічного виснаження можна таких справ навернути.  Загалом, я думаю, що тобі не варто звинувачувати себе у всіх смертних гріхах.  Так, я розумію, що зараз ваша з Русланою сім'я опинилася в, як би це культурніше сказати... непростій ситуації, але... Я хочу поставити тобі одне запитання. Тільки домовимося – ти відповіси на нього максимально чесно. Антоне, ти любиш свою дружину і боїшся її втратити?

- А ти точно хірург, а не психотерапевт? - нервово посміхнувся я.

- Одне іншому не заважає. Але якщо тебе так напружує моє запитання...

– Люблю. Дуже сильно люблю. І дуже боюся втратити її. Знаєш, я коли вперше побачив Руслану, відразу зрозумів - вона моя друга половинка. Ось прямо з першого погляду  і на все життя. І я... я не можу втратити її, — охриплим від хвилювання голосом, промовив я. - Знаю, що вчинив як останній покидьок, зрадивши її.І мені не вистачить усього життя, щоб спокутувати свою провину. Але якщо у мене буде хоча б найменший шанс все виправити... Я зроблю все можливе і неможливе, щоб повернути довіру та кохання моєї дівчинки. Якщо, звісно, вона...

- Вона кохає тебе. І також боїться втратити. Упс, здається проговорився. Все, не бути мені психотерапевтом, надто балакучий я, — награно насупився Сергій, але за мить розплився в задоволеній посмішці, а в його очах спалахнули веселі іскорки. - Загалом, видихай, друже. У твоєму випадку ще не все втрачено. І тут тільки від тебе залежить, як сильно ти любиш Руслану і на що готовий йти заради того, щоб зберегти свою сім'ю. До речі, якщо в нас з тобою зав'язалася така відверта розмова... Розумію, що вся ця нестандартна і дивна ситуація, в якій ми опинилися, виглядає не зовсім адекватно. Але все-таки я вважаю що маю сказати тобі...

Сергій замовк, а його погляд став серйозним та зосередженим. І хоча я бачив, що він намагався контролювати свої емоції, але...

- Тобі подобається Наташа, - я першим порушив напружену тишу, що повисла між нами. - І судячи з того, як ти кинувся захищати її від Микити, та й потім... Я бачив, як ти дивився на неї. І хоча наша ситуація дійсно перейшла всі межі логіки та адекватності, але в житті всяке буває.

 - І життя, дає нам ще один шанс, щоб виправити свої помилки й знову бути щасливими, - тихо промовив Сергій, уважно дивлячись на мене. - Так, Антоне, ти правильно все зрозумів - Наташа подобається мені. Не просто подобається. Я відчуваю, що вона і є моя друга половинка. Як ти казав: "з першого погляду і на все життя". Я хочу, щоб вона завжди була поруч. Хочу захищати та оберігати її. Хочу, щоб вона більше ніколи не відчувала біль, страх і розпач. І зроблю все можливе і неможливе, щоб вона почувала себе щасливою та коханою. І може  поряд з нею... Ні, я точно знаю, що поряд з нею я теж буду по-справжньому щасливий. Загалом,  ти ж розумієш мене?

- Розумію. І знаєш, як би дивно не звучали мої слова, але я справді радий за вас. Ти маєш рацію, життя дає нам ще один шанс, щоб виправити помилки й знову стати щасливими, — задумливо посміхнувся я.

- І нам треба дуже постаратися, щоб не проґавити його. Але я впевнений, що ми впораємося. Адже сьогодні ми зробили перший крок до того, щоб почати чути й розуміти один одного, — змовницьки підморгнув мені Сергій. – А значить і з рештою проблем впораємося.